Номер справи 623/1468/18

Номер провадження 2/623/716/2018

РІШЕННЯ

іменем України

16 жовтня 2018 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді: Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання: Костенко В.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Костенко О.О.

представника третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу №623/1468/18 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат», третя особа: ПАТ "Страхова компанія "АХА СТРАХУВАННЯ" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

                                               ВСТАНОВИВ:

В травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.

В обґрунтування позову посилається на те, що 13 листопада 2017 року на 608 км автошляху Харків - Довжанський сталася дорожньо - транспортна пригода з вини водія ОСОБА_4 при керуванні автомобілем ISUZU NPR 75L3 державний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ТОВ « Глобинський м'ясокомбінат» та за участю водія ОСОБА_3 при керуванні автомобілем MERCEDES -BENZ VITO 115CDI, державний номер НОМЕР_6, який належить ОСОБА_3 на праві власності. Постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 17 січня 2018 року ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат» застрахована в ПАТ» Страхова компанія» АХА Страхування». Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Перелік спричинених ушкоджень автомобілю та відновлювального ремонту наведено у Рахунку - фактурі № ANF9102832 від 29.12.2017 року та у Рахунку № ANF9103209 від 03.12.2017 року. Факт придбання запчастин підтверджується накладною № 1010 від 04.12.2017 року на суму 182 550,00 грн. Відновлювальний ремонт здійснювався за договором наряд - замовлення № 88PZ003672 на надання послуг з технічного обслуговування і ремонту дорожного транспортного засобу від 29.12.2017 року вартість якого склала 61199,46 грн. Також, позивачу завдана моральна шкода яку він оцінює у 15000 грн. ОСОБА_3 зазначає, що він відчув негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт, внаслідок вказаної ДТП. Був вимушений витрачати особистий і робочий час для вирішення питань пов'язаних із захистом своїх прав, що порушило його звичайний спосіб життя.

З урахуванням уточненої позовної заяви просить суд cтягнути на його користь матеріальні збитки у розмірі 130652,91 грн., моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

       Представник відповідача проти позову заперечувала та просила відмовити позову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що сума завданих збитків позивачу внаслідок ДТП становила 243749,46 грн, а сума отриманого позивачем страхового відшкодування за шкоду заподіяну внаслідок ДТП становить 99000,00 грн та 14096,46 грн., враховуючи викладене відповідач вважає, що залишок суми в розмірі 130652,91 грн. підлягає повному відшкодуванню Страховиком в межах страхової суми за договором. Відповідач вказує, що позивачем не надано належних доказів , які б підтверджували створені для нього незручності, порушень його нормального способу життя, хвилювання, незручностей у повсякденному способі життя та його членів сім'ї. Також відповідач вказує на те, що позивачем разом з першою заявою по суті спору не було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а саме на правничу допомогу), що є порушення норм ЦПК.

Представник третьої особи ПАТ «Страхова компанія « АХА Страхування» судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, пояснення по суті позовних вимог суду не надав, заяви про розгляд справи без участі їх представника суду не надсилав.

Суд вислухавши пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим права фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання, або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 13.11.2017 року о 04 год. 30 хв. На 608 км автодороги Київ - Харків - Довжанський, ОСОБА_4 керуючи автомобілем НОМЕР_2, який належить на праві власності ТОВ « Глобинський м'ясокомбінат», не вибрав безпечної швидкості руху, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з автомобілем MERCEDES -BENZ , державний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5, MERCEDES -BENZ, державний номер НОМЕР_6, під керуванням ОСОБА_3, MERCEDES -BENZ, державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_6, в результаті ДТП зазначеним автомобілем завдані механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Відносно ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення (а.с.15).

Постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 17.01.2018 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП ( а.с.16-17).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.4, 5 ст.141 ЦПК України)

Під час ДТП автомобіль позивача отримав значні механічні пошкодження, що підтверджується актом огляду транспортного засобу від 17.11.2017 року ( а.с.18-20).

Перелік спричинених ушкоджень автомобілю та відновлювального ремонту наведено у Рахунку - фактурі № ANF9102832 від 29.12.2017 року ( а.с.21) та у Рахунку № ANF9103209 від 03.12.2017 року ( а.с.23). Факт придбання запчастин підтверджується накладною № 1010 від 04.12.2017 року на суму 182 550,00 грн ( а.с.157). Відновлювальний ремонт здійснювався за договором наряд - замовлення № 88PZ003672 на надання послуг з технічного обслуговування і ремонту дорожного транспортного засобу від 29.12.2017 року вартість якого склала 61199,46 грн., роботи були оплачені та виконані в повному обсязі ( а.с.158-159).

Цивільно-правова відповідальність ТОВ « Глобинський м'ясокомбінат» відповідно до договору від 26.12.2016 року ( поліс ОСЦПВВНТЗ № АК/2619182) та Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 164269гд6п від 26.12.2016 року була застрахована у Приватного акціонерного товариства « Страхова компанія АХА Страхування», а застрахованим транспортним засобом був автомобіль НОМЕР_2 за участю якого сталося ДТП ( а.с.46-55); страхова сума (ліміт відповідальності) - 200000грн. за шкоду, заподіяну майну.

Згідно вимог ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до положень ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Судом встановлено, що Страховою компанією позивачу частково відшкодовані збитки в сумі 99000,00 грн згідно договору обов'язкового страхування та в сумі 14096,55 грн. згідно договору добровільного страхування .

Різниця між загальною сумою матеріальних збитків та виплаченою сумою страхового відшкодування на користь позивача становить 130652,91 грн. ( 243749,46-99000-14096,55).

Отже суд дійшов висновку , що з відповідача на користь позивача підлягає стягнення матеріальна шкода в розмірі 130652,91 грн.

В правовій позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 20 січня 2016 року по справі № 6-2808цс15, зазначено, що якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Посилання відповідача на те, що наявний обов'язок страхової компанії відшкодувати майнову шкоду потерпілому у повному обсязі, в межах ліміту відповідальності, не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який має пріоритет і розмір страхового відшкодування страховою компанією визначається на підставі цього Закону.

Відповідно до правових позицій Верховного суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року по справі № 6-2808цс15 та від 26 жовтня 2016 року по справі № 6-954цс16, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіюване є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір страхування.

У постанові від 29 червня 2016 року у справі № 6-192цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Заперечення відповідача стосовно того, що накладна №1010 від 04.12.2018р. є неналежним доказом на підтвердження придбання запасних частин на суму 182 550 грн. судом відхиляються, оскільки накладна підписана двома сторонами, містить штамп "оплачено", підстав вважати цю накладну фіктивною стороною відповідача не доведено.

Внаслідок ДТП позивачу завдано моральну шкоду.

Представник позивача вказує на те, що із-за отриманих пошкоджень автомобілем позивач відчув негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт, внаслідок вказаної ДТП. Був вимушений витрачати особистий і робочий час для вирішення питань пов'язаних із захистом своїх прав, що порушило його звичайний спосіб життя.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п.п.3, 9 постанови від 31 березня 1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визнаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити відповідні мотиви.

З урахування викладених обставин, враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з пошкодженням майна, вимоги розумності та справедливості, то наявні підстави для стягнення з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., що повністю відповідає вимогам ст. 1167 ЦК України, а також роз'ясненням, даним в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Посилання відповідача на те, що позивачем не доведено незручностей, порушень нормального способу життя, хвилювання судом відхиляються як необгрунтовані, оскільки з позовної заяви та з фактично встановлених обставин справи, які потягли за собою коштовний ремонт автомобіля, необхідність змінювати уклад свого життя без автомобіля, вбачається й понесення позивачем моральних страждань.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктами 47,48 зазначеної постанови передбачено, що право на правничу допомогу гарантовано статтями 8, 59  Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги адвоката несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналізуючи наведені норми права, слід зазначити, що витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги, відшкодовуються позивачу в разі надання професійної правничої допомоги. Професійна правнича допомога передбачає надання такої допомоги відповідно до статті 131 - 2 Конституції України та статті 60 ЦПК України виключно адвокатом.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 18.12.2017 року було укладено договір про надання юридичних послуг ( а.с.24-25).

Сторони домовились, що вартість години роботи адвоката складає 1000,00 грн, всього адвокатом на надання правничої допомоги витрачено 10 годин, що підтверджується розрахунком вартості надання правових послуг ( а.с.162).

Із акту про надання правової допомоги до договору б/н від 18.12.2017 року про надання правової допомоги адвокат в інтересах замовника вчинив наступний перелік дій: вивчення питання клієнта, розробка лінії роботи, складання позовної заяви, складання уточненої позовної заяви, участі у судових засіданнях, прибуття до Ізюмського міськрайонного суду ( а.с.160).

Згідно копії квитанції б/н від 18.12.2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 за надання юридичних послуг 10000,00 грн. ( а.с.26).

Враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт та обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову та значенням справи для сторони, суд вважає, що стягненню підлягають 10000,00 грн. за витрати з надання правничої допомоги, цей розмір є обгрунтованим, відповідаючим фактичним обставинам представництва адвоката свого довірителя.

Посилання відповідача на те, що до позовної заяви позивачем не було додано попередній розрахунок розміру судових витрат судом відхиляються, оскільки у первинній позовній заяві позивачем було чітко визначено розмір витрат на правову допомогу - 10000,00 грн., яку він і просив стягнути в подальшому, надавши на підтвердження детальний опис робіт в порядку ч.3 ст. 137 ЦПК України. Те, що позивач по - іншому сформулював свою вимогу стосовно відшкодування витрат не може бути підставою для відмови у покладенні відшкодування понесення таких витрат на протилежну сторону.

Питання щодо стягнення судового збору судом першої інстанції вирішено відповідно до статті 141 ЦПК України та пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 77,81, 141,264,265,268 ЦПК України, суд,

       ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (код ЄДРПОУ 25167451, адреса: 39000, Полтавська область, Глобинський район, м. Глобине, вул. Карла Маркса,228) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5) матеріальні збитки у розмірі 130652,91 грн., моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (код ЄДРПОУ 25167451, адреса: 39000, Полтавська область, Глобинський район, м. Глобине, вул. Карла Маркса,228) на користь держави судовий збір у розмірі 3068,52 грн.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області або безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 17 жовтня 2018 року.

       Суддя Ізюмського міськрайонного суду М. П. Одарюк

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 р. Справа№0540/8858/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, зокрема, що є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. З 01 квітня 2017 року виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», внаслідок чого утворилася заборгованість за період з квітня 2017 року по червень 2018 року.

Вважаючи, що відповідачем порушено право на пенсійне забезпечення, просила:

- визнати неправомірними дії Слов'янського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати заборгованості з пенсії за період з квітня 2017 року по червень 2018 року;

- зобовязати Слов'янське обєднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити йому заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по червень 2018 року шляхом перерахування на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у вказаній адміністративній справі відкрито провадження, вирішено справу розглянути суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні (ст. 263 КАС України)). Вказаною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом пятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; у відповідача витребувані докази.

Відповідачем вказану ухвалу в частині надання доказів, що витребувані судом, не виконано. Пояснень щодо поважних причин неможливості її виконання до суду не подано.

Відзив на позовну заяву у встановлений строк подано не було. Пояснень щодо поважних причин його неподання до суду не подано.

З огляду на наведене неподання субєктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин судом кваліфіковано як визнання позову (ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Донецьк), а фактичне місце проживання/перебування на підконтрольній українській владі території (м. Слов'янськ Донецької обл.), що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком.

З 01 квітня 2017 року виплату пенсії було припинено з підстав, що не передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», що відповідачем не заперечується.

Після поновлення виплати пенсії, що відбулося у 2018 році, йому не виплачено пенсію за період з квітня 2017 року по червень 2018 року, внаслідок чого утворилася заборгованість.

На звернення щодо підстав невиплати пенсії за певний період надана відповідь від 11 вересня 2018 року, в якій повідомлено, що сума заборгованості за період з квітня 2017 року по червень 2018 року становить 47129,58 грн. і буде виплачена після законодавчого врегулювання та за умови надходження фінансування.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно доКонституціїта законів України, міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у звязку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 1 ст. 3 вказаного Закону визначено, що суб'єктами солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Позивачу за певний період не виплачено пенсію, внаслідок чого утворилася заборгованість, що відповідач повязує зі статусом позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Невиплатою позивачу пенсії за певний період з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним та порушило право позивача на отримання пенсії, на що він мав законні очікування.

З огляду на наведене для ефективного захисту прав та інтересів позивача бездіяльність субєкта владних повноважень щодо невиплати пенсії за певний період підлягає визнанню протиправною, а порушені права захисту шляхом зобовязання відповідача, який згідно із Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» є органом, який уповноважений виплачувати позивачу пенсію, виплатити позивачу заборгованість по пенсії (ч. 2 ст. 9, п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо строку захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порушення прав позивача не отримання нарахованих сум пенсії відбулося з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» позивач має право захистити своє порушене право на виплату пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування при розгляді справ щодо пенсійного забезпечення крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25 травня 2016 року в справі № 21-1249а16), а також в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо вимог про зобовязання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії на рахунок, що відкритий у відповідному відділені банку, то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним», установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

Згідно з п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.

Пунктами 9 - 11 вказаної Постанови визначено, що між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка.Заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови предявлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для зясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку. Одержувачі, крім внутрішньо переміщених осіб, можуть у будь-який час змінити уповноважений банк, подавши заяву до відповідного уповноваженого банку згідно з пунктом 10 цього Порядку.

Отже, згідно з наведеними нормами орган Пенсійного фонду зобовязаний виплачувати пенсію на відповідний банківський рахунок згідно з поданою одержувачем пенсії у відповідності до вказаних норм заяви.

Доказів того, що після поновлення виплати пенсія позивача буде виплачуватися в інший спосіб, і відповідно, будуть порушені права позивача, до суду не подано.

Крім того, обов'язковою умовою для надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, чого в цій частині не відбулося.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки позивачем вимоги про стягнення суми пенсії не заявлялися, тому правові підстави для застосування вказаним норм - відсутні.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобовязання субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обовязком, яке не виключає існування принципу обовязковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України (ст. 1291 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року сплату судового збору в сумі 704,80 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - субєкта владних повноважень.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (84502, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Слов'янського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84122, Донецька обл., м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Слов'янського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року по червень 2018 року.

Зобовязати Слов'янське обєднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з квітня 2017 року по червень 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84122, Донецька обл., м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) на користь державного бюджету України (Державна судова адміністрація України, розрахунковий рахунок: 31211256026001, ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, код класифікації 22030106) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 18 жовтня 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.

Справа № 219/4352/17

                                                               Провадження №1-кп/219/144/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Кривошапко І.О., прокурора Лапченка П.П., потерпілого ОСОБА_1, представника потерпілого ОСОБА_2, захисника Горелика Є.Б., обвинуваченого ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150001890 від 18 червня 2015 року відносно:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Соледара Артемівської міськради Донецької області, українця, громадянина України, з середньо-технічною освітою, працюючого електрослюсарем на «Рудник-4» ДП «Артемсіль», не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

      обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 1 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Артемівського міськрайонного суду Донецької області знаходиться кримінальне провадження за обвинувальним актом відносно ОСОБА_4, відповідно до якого останній 17 червня 2015 року, о 20 годині 40 хвилин, керуючи автомобілем ВАЗ-21101, реєстраційний номер НОМЕР_1, на перехресті вулиць Ціолковського-Сибірцева в м. Бахмуті Донецької області порушив вимоги п.п.16.11, 2.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, який в результаті цього отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

В судовому засіданні прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286 КК України  у зв'язку з недоведеністю його вини в суді, про що надав відповідну постанову з викладенням мотивів такої відмови.

Потерпілий ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні погодились з позицією прокурора і також відмовились від підтримання обвинувачення в суді відносно ОСОБА_4 Обвинувачений ОСОБА_4, захисник Горелик Є.Б. в судовому засіданні просили закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 у зв'язку з відмовою прокурора та потерпілого від підтримання обвинувачення в суді.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 340 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження (ч. 1) У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. (ч. 2).

Прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_4, надавши суду відповідну постанову від 19.09.2018 року, підписану ним та погоджену з керівником Артемівської місцевої прокуратури.

Потерпілий ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позицію прокурора, своїм правом, передбаченим ч.2 ст.340 КПК України, не скористалися, будь-яких заперечень чи зауважень від них не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, підлягає закриттю у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня» до ОСОБА_4 про відшкодування витрат, понесених на лікування та утримання потерпілого ОСОБА_1, а також цивільний позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, підлягають залишенню без розгляду.

         Керуючись ст.ст. 284, 340 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150001890 від 18 червня 2015 року, за обвинуваченням ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - закрити у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня» до ОСОБА_4 про відшкодування витрат, понесених на лікування та утримання потерпілого ОСОБА_1, а також цивільний позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя                                  Р.Є. Дубовик

Єдиний унікальний номер 243/2298/17

Номер провадження 2/243/1674/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року Слов′янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого                     судді           Мірошниченко Л.Є.

При секретарі                          Останькович А.О.,

За участю:                              

позивача                               ОСОБА_1

представника позивача          адвоката     ОСОБА_2

представника відповідача      адвоката      ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 7 м. Словянська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та немайнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

14 березня 2017 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на те, що 15 січня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода ОСОБА_4 керуючи автомобілем НОМЕР_1, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, дружину позивача, яка від травм померла. Позивач, просив стягнути з відповідача на його користь на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5, кошти, які були понесені ним на лікування за період з 15.01.2015 по 29.01.2015 року та поховання останньої в розмірі 14890,48 грн. та 300000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

21.08.2017 року позивач надав суду уточнену позовну заяву, в якій уточнив вимоги, просив стягнути з відповідача з урахуванням відшкодованої суми 13027 грн. 89 коп., моральну шкоду у розмірі 300000 грн. та витрати на послуги адвоката в сумі 9 600 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2 якій діє на підставі ордеру та договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.06.2016 року (а.с.131-132) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4494 (а.с.133) та ордеру серія АА №116703 від 21.08.2017 року (а.с.134), підтримав заявлені уточнені позовні вимоги, просив їх задовольнити, навів доводи, аналогічні доводам позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_4, який належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи , в судові засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі в судових засіданнях (а.с.74).

Представник відповідача адвокат ОСОБА_3, якій діє на підставі ордеру та договору про надання юридичних (адвокатських) послуг (а.с.66-68), позовні вимоги в частині відшкодування заподіяної матеріальної шкоди визнав в повному обсязі, в частині стягнення моральної шкоди частково в сумі 50000 грн, посилаючись на неспівмірність заявлених вимог.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши сторін і їх представників, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм деліктні цивільні правовідносини у яких реалізуються зобовязально-правові засоби захисту абсолютних прав потерпілого.

Судом встановлено, що відповідно до постанови слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 26 лютого 2017 року про закриття кримінального провадження № 12015050510000126, відомості про яке 15.01.2015 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, 15 січня 2015 року о 18 годин 35 хвилин водій ОСОБА_4І, керуючи автомобілем марки «VOLVO 760», державний номер НОМЕР_2, здійснюючи рух про проїзній частині автодороги вул. Банківській (колишня вул. Ю. Комунарів) у напрямку вул. Лозоновича у м. Словянську, поблизу будинку №44а по вул. Центральна (колишня ОСОБА_6), скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка перетинала проїжджу частину дороги зліва направо відносно напрямку руху вказаного автомобіля . Внаслідок вказаної події ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження. від яких 29.01.2015 померла в лікувальному закладі.

Кримінальне провадження закрито на підставі ст. 284 ч.1 п.2 КПК України у звязку з відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, оскільки в процесі проведення досудового розслідування в достатній мірі не встановлена винність водія ОСОБА_4 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно висновку експерта №12-ОКБт/15 від 30.01.2015, ОСОБА_5 15.01.2015 року було доставлено до КЗОЗ «Словянська ЦРЛ» де після клінічного та лабораторних досліджень, а також оперативних втручань встановлено діагноз: «Поєднана тупа травма голови, грудної клітки, кінцівок. Тупа травма грудної клітки. Двосторонній гемопневматоракс, ускладнений емпіємою плеври ліворуч, забиття обох легенів. Дихальна недостатність, септичний стан. Цукровий діабет тип 2. ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз. ЗЧМТ. Струс головного мозку, забиття правового гомілковостопного та лівого колінного суглобу».

28.01.2015 року о 23.30 годин по лінії санавіації хвору переведено до КЗОЗ «ОКЛ ЦЕМД та МК», та госпіталізовано у відділення полі травми. 29.01.2015 0 11:30 годин не дивлячись на проведене лікування та реанімаційні заходи, констатована біологічна смерть.

При судово-медичній експертизи трупа ОСОБА_5 виявлені патологічні зміни з боку кровообігу у вигляді тромбозу судин нижніх кінцівок, правої та лівої легеневих артерій, тілесні ушкодження які є слідами хірургічних втручань, медичних маніпуляцій, а також інші тілесні ушкодження , які могли утворитися незадовго до госпіталізації хворої в стаціонар, а саме:

Закрита черепно-мозкова травма у формі струсу головного мозку, крововилив в мякі покрови голови в лівій лобно-тімяній області, яка утворилася від одноразової ударної дії тупого твердого предмету з розповсюдженою поверхнею, чи від удару о такий;

Закрита травма грудної клітини у вигляді прикореневих крововиливів та розрив обох легенів з виливами крові в плевральні порожнини, - яка утворилася від дії струсу тіла більш ймовірно спричиненого в результаті сильного удару в область кінцівок.

Травми ніжних кінцівок (стегон, правої гомілки, гомілково-ступневого суглобу та стопи, лівого колінного суглобу та гомілки) у вигляді масивних синців, крововиливів та розтрощень мяких тканин стегон з ушкодженням (стисненнями) судин, - що утворилися від одноразової ударної дії в тупого твердого предмету, індивідуальні властивості травмуючої поверхні котрого не відобразилися в ушкодженнях.

Синці на верхніх кінцівках утворилися від ударних дій тупих твердих предметів, індивідуальні властивості травмуючої поверхні котрих не відобразилися в ушкодженнях.

Всі зазначені ушкодження могли утворитися в результаті дорожньо-транспортної пригоди, при зіткненні транспортного засобу з постраждалою, коли остання знаходилася в вертикальному або близькому до нього положенні.

Вищевказані тілесні ушкодження носять ознаки: синці на верхніх кінцівках, як окремо так і сукупно, - легкого тілесного ушкодження; зазначена черепно-мозкова травма легкого тілесного ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоровя; зазначені травма грудної клітини тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя; зазначені травми нижніх кінцівок, за своїми наслідками тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя.

Причиною смерті громадянки ОСОБА_5 явилась тромоемболія легеневої артерії, як смертельне ускладнення зазначених травм нижніх кінцівок, що має причинний звязок між отриманими ушкодженнями та настанням смерті.

Відповідно до копій товарних чеків, квитанцій і накладних (а.с. 36-57), позивачем на лікування та організацію похорон було витрачено 14 890,48 грн.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК).

При цьому відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обовязку доказування та зобовязує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат ОСОБА_3, висловлюючи позицію свого довірителя відповідача ОСОБА_4, посилаючись на положення ст. 1187 ЦК України, вказав на повне визнання позовних вимог в частині відшкодування заподіяної матеріальної шкоди в розмірі 13027 грн. 89 коп.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 44 ст. ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Відповідно до витягу з Договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 30.03.2017 року, замовник ОСОБА_4 при веденні цивільної справи уповноважив виконавця адвоката ОСОБА_3 усіма правами, які надані відповідачу. в тому числі повного або часткового визнання позову (а.с.68).

Згідно частин 1, 4 ст. 174 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної матеріальної шкоди в розмірі 14890,48 грн. представником відповідача адвокатом ОСОБА_3, який наділений таким правом Цивільно-процесуальним кодексом та необмежений в цьому праві умовами Договору про надання юридичних (адвокатських) послуг, не суперечить закону, и не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому суд приймає диспозитивне розпорядження представника відповідача и вважає, що заявлені позовні вимоги в ці частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення на його користь з ОСОБА_4 в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 300000 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з наступного.

Згідно п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України, незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, в тому числі якщо шкоди завдано ушкодженням здоровя внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоровя; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України, встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Враховуючи всі обставини по справі і виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає за можливе зменшити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу відповідачем і стягнути на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 150 000 грн.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає наступне.

При зверненні до суду позивачем заявлені вимоги майнового та немайнового характеру.

Згідно п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осібю.

Згідно ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»  з 1 січня 2017 року установлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1600 грн.

Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем при зверненні до суду складає 640 грн. за окрему вимогу майнового та немайнового характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що судом задоволені позовні вимоги про стягнення майнової шкоди задоволені повністю, а вимога щодо стягнення моральної шкоди задоволена на 50% з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1066,24 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача, понесені ним судові витрати на правову допомогу, суд вважає наступне.

У частині 1ст. 56 ЦПК України,зазначено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, ч. 2 цієї ж статті встановлено, що особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ч. 1ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 4ст. 42 ЦПК України,встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордера адвоката обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Повноваження представника позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 підтверджуються ордером та договором про надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.06.2016 року (а.с.131-132), свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №4494 (а.с.133) та ордером серія АА №116703 від 21.08.2017 року (а.с.134).

Згідно ч. 1ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність",гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. 3 ст. 30 Закону).

До матеріалів справи, наданий розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, адвокатом ОСОБА_2 у розмірі 9300 грн. 00 коп., яку суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 1167, 1187 ЦК України, ст. ст. 10, 11 60, 88, 174, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд  

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та немайнової шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4:

●майнову шкоду у розмірі 13027 грн. 89 коп.,

●немайнову шкоду (моральну) в розмірі 150000грн (сто пятдесят тисяч гривен),

●витрати на послуги адвоката в розмірі 9300 грн. 00 коп.

В інший частині позовних вимог про стягнення немайнової шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3, в дохід держави судовий збір у розмірі 1066,88 грн. (одна тисяча шістдесят шість гривен вісімдесят вісім копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Слов»янський міськрайонній суд Донецької області в Апеляційний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Словянського

міськрайонного суду                                           ОСОБА_7

Єд. унік. № 243/9714/17

Провадження № 2/243/277/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

18 липня 2018 року м. Словянськ

Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючогосудді Старовецького В.І.

за участю секретаря судового засіданняКаліух К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Словянського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Державноїреєстрації речовихправ нанерухоме майноСловянської міськоїради, за участю третьої особиСловянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із уточненим в ході судового розгляду позовом до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Державноїреєстрації речовихправ нанерухоме майноСловянської міськоїради, за участю третьої особи Словянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики, судові витрати та моральну шкоду в сумі 704276, 80 гривень. На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист № 2/0544/1214/2012 від 21 червня 2012 року.

19 жовтня 2012 року державним виконавцем ВДВС Словянського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду. На підставі зробленого 25 жовтня 2012 року державним виконавцем запиту до КП «БТІ» м. Словянська було встановлено наявність зареєстрованого за ОСОБА_2 нерухомого майна на праві власності, а саме квартири № 38, яка розташована у будинку № 12 по вул. Г.Батюка в м. Словянську, будинок № 130 по вул. Будьоного та будинок № 24 по вул. Горького в м. Словянську.

Постановою державного виконавця ВДВС Словянського міськрайонного управління юстиції від 23 листопада 2012 року було накладено арешт на квартиру № 38, яка розташована у будинку № 12 по вул. Г.Батюка в м. Словянську та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_2 та 24

листопада 2012 року була здійснена державна реєстрація обтяжень (арешт нерухомого майна) квартири АДРЕСА_1, номер запису 13487427.

Незважаючи на це, 16 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар належну дарувальнику квартиру № 38, розташовану у будинку № 12 по вул. Г.Батюка в м. Словянську. Зазначений договір було нотаріально посвідчено. Відповідно до витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 04 грудня 2012 року, реєстраційний номер 41788, тобто, як зазначає позивач, після накладання арешту та його реєстрації.

ОСОБА_1 вказує, що при ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження, йому стало відомо, що до Словянського міськрайонного суду звернулась ОСОБА_3 з вимогами до ВДВС Словянського міськрайонного управління юстиції із проханням усунути перешкоди у здійсненні нею права розпорядження належним їй майном, квартирою № 38, яка розташована у будинку № 12 по вул. Г. Батюка в м. Словянську Донецької області та скасувати арешт на вказану квартиру, накладений постановою державного виконавця ВП №34770668 від 23 листопада 2012 року, реєстраційний номер обтяження 13290825. 08 квітня 2016 року по справі №243/2203/16-ц було прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення з огляду на те, що арешт зі спірної квартири на момент здійснення реєстраційного запису знято не було.

Просить суд скасувати реєстраційний запис № 41788 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно ОСОБА_3 від 04 грудня 2012 року та скасувати реєстраційний запис № 13487373 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 від 26 лютого 2016 року, зроблений державним реєстратором Словянського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_5 об 11 годині 20 хвилин.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6, який діє на підставі Договору про надання юридичних послуг від 21 грудня 2016 року, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, до судового засідання не зявились, від представника надійшла заява, в якій він вказав, що на задоволенні позовних вимог наполягає та просить справу розглянути без їхньої участі (а.с.143).

Представник відповідача КП «Бюро технічної інвентаризації» про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до судового засідання не зявився, причини своєї неявки суду не повідомив (а.с.129).

Представник відповідача ОСОБА_4 Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянської міської ради про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до судового засідання не зявився, надав заяву, в якій зазначив, що право власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано за громадянкою ОСОБА_3 в КП «БТІ» м. Словянська 04 грудня 2012 року, на підставі договору дарування № 4066 від 16 листопада 2012 року посвідченого Приватним нотаріусом Словянського міського нотаріального округу ОСОБА_7 Зауважив, що право власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру виникло 04 грудня 2012 року - з моменту державної реєстрації договору. Обтяження (арешт) даної квартири зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон 24 листопада 2012 року за № 1290825. Окрім того, 26 лютого 2016 року відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянського міськрайонного управління юстиції були перенесені відомості щодо права власності та обтяження квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_3 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте датою виникнення права є 04 грудня 2012 року. Додав, що справу просить розглянути без участі представника відділу (а.с.57,100).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи були

повідомлені належним чином шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Словянського міськрайонного суду Донецької області, а також шляхом надсилання судових повісток за адресою проживання відповідачів, що підтверджується поштовою кореспонденцією в матеріалах справи, до судового засідання не зявились, причини своєї неявки суду не повідомили (а.с.128,137-142).

Представник третьої особи Словянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_8, який діє на підставі Довіреності від 01 січня 2017 року, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до судового засідання не зявився, надав заяву, в якій вказав, що просить справу розглянути без його участі та рішення винести на розсуд суду (а.с.126,131). Також додав лист, в якому підтримав позовну заяву у повному обсязі та вказав, що 05 лютого 2013 року, після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно ОСОБА_2, останній зявився до відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції та надав пояснення, в яких зазначив, що про рішення суду про стягнення з нього коштів йому відомо, виконувати рішення він не відмовляється та здатний виплачувати щомісяця кошти в рахунок погашення заборгованості. Вказав про те, що на теперішній час рішення за виконавчим листом № 2/0544/1214 від 21 червня 2012 року виданого Словянським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у повному обсязі боржником ОСОБА_2 не виконано (а.с.36-37).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, але в судове засідання не зявився без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив на позов та позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.

Згідно з ч. 4ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Згідно з ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 704276, 80 гривень (а.с.6-7).

На підставі вищезазначеного рішення суду було видано виконавчий лист № 2/0544/1214/2012 від 21 червня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 вказаної вище заборгованості (а.с.8-9).

19 жовтня 2012 року державним виконавцем ВДВС Словянського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2012 року.

Згідно ст. 5 Закону України«Про виконавчепровадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Підставою для відкриття виконавчого провадження по виконанню судового рішення є предявлений до відповідного відділу державної виконавчої служби виконавчий документ разом із заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження.

У відповідності до ст. 26 вищезазначеного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного устатті 3цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 5 цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обовязок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

25 жовтня 2012 року державним виконавцем було зроблено запит до КП «БТІ» м. Словянська щодо зареєстрованого за ОСОБА_2 нерухомого майна на праві власності та згідно отриманої відповіді було встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано нерухоме майно на праві власності, а саме квартира АДРЕСА_4, будинок № 130 по вул. Будьоного у м. Словянську Донецької області та будинок № 24 по вул. Горького у м. Словянську Донецької області.

На підставі отриманої відповіді щодо зареєстрованого нерухомого майна за боржником ОСОБА_2 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_9 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 листопада 2012 року було накладено арешт на майно ОСОБА_2, а саме на квартиру АДРЕСА_5 та будинок № 130 по вул. Будьоного у м. Словянську Донецької області. 24 листопада 2012 року була здійснена державна реєстрація обтяжень (арешт нерухомого майна) квартири АДРЕСА_1, номер запису 13487427 (а.с.144-147).

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченогочастиною сьомоюстатті 26 цього Закону.

Частиною 4 статті 13 цього ж Закону встановлено, що опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на пятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Статтею 56 згаданого вище Закону визначено, що арешт майна(коштів)боржника застосовуєтьсядля забезпеченняреального виконаннярішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладаєтьсяу розмірісуми стягненняз урахуваннямвиконавчого збору,витрат виконавчогопровадження,штрафів таосновної винагородиприватного виконавцяна всемайно боржникаабо наокремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обовязково зазначаються, якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди.

Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Як зазначено у листі Словянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області ОСОБА_2 після винесення постанови від 23 листопада 2012 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_6, яка на той час належала йому на праві власності, зявився до відділу державної виконавчої служби та пояснив, що про рішення про стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_1 йому відомо та він не відмовляється від виконання цього рішення.

Проте, 16 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар належну дарувальнику квартиру № 38, розташовану у будинку № 12 по вул. Г.Батюка в м. Словянську, який було нотаріально посвідчено.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 718 цього кодексу дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

За змістом частини пятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобовязань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та пятої статті 203 ЦК України.

Отже, ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_3, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_1, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Тобто, відповідач ОСОБА_2 умисно уклав договір дарування квартири з метою уникнення виконання судового рішення в той час, коли на квартиру, зазначену у договорі вже було накладено арешт та здійснена державна реєстрація обтяжень.

Згідно довідки КП «БТІ» м. Словянська від 28 листопада 2017 року, 26 листопада 2012 року ОСОБА_3 звернулась до КП «БТІ» із заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_7 на підставі договору дарування від 16 листопада 2012 року. 04 грудня 2012 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру (а.с.78).

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як передбачено ст. 334 ЦК України ( в редакції чинній на час укладання договору дарування від 16 листопада 2012 року) право власності на майно за договором, який

підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Важливість визначення моменту переходу права власності на нерухомі речі, пояснюється тим, що саме з цим моментом повязаний перехід до набувача відповідного обєкта правомочностей, що складають зміст субєктивного права власності, права володіння, права користування та права розпорядження.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час реєстрації права власності ОСОБА_3 04 грудня 2012 року) зазначено, що цей Закон регулює відносини, повязані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 3 Закону державна реєстрація прав є обовязковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих правна нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяжень, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Тобто з моменту реєстрації - з 04 грудня 2012 року у ОСОБА_3 виникло право власності на зазначену квартиру.

Як слідує з довідки КП «БТІ» м. Словянська від 28 листопада 2017 року постанова про арешт від 23 листопада 2012 року на вказану квартиру надійшла до КП «БТІ» 05 грудня 2012 року (а.с.78).

Окрім того, рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 08 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до відділу Державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном та скасування арешту на майно залишено без задоволення у звязку із тим, що оскільки право власності на зазначену квартиру виникло у ОСОБА_3 саме з моменту державної реєстрації, тобто з 04 грудня 2012 року, суд дійшов до висновку, що до моменту державної реєстрації, до 04 грудня 2012 року, та на час накладення арешту, 23 листопада 2012 року, квартира на праві власності належала ОСОБА_2 (а.с.11-14).

З вищевикладеного слідує, що оскільки державна реєстрація обєкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_8 за ОСОБА_3 була здійснена 04 грудня 2012 року, тобто після того, як було винесено постанову державним виконавцем від 23 листопада 2012 року, то до моменту реєстрації вказаного майна, а саме до 04 грудня 2012 року, право власності на вищевказану квартиру належало ОСОБА_2.

Отже, арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 було накладено обґрунтовано державним виконавцем 23 листопада 2012 року, в період, коли за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_8, тобто коли у ОСОБА_3 не виникло право власності на спірне майно.

Частина 1 ст. 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно із ч. 1 ст. 64 Основного Закону, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Аналіз досліджених у судовому засіданні доказів у своїй сукупності дозволяє суду

дійти висновку, що арешт вищевказаної квартири було накладено державним виконавцем обґрунтовано та згідно діючого на той час законодавства, оскільки на час винесення постанови про арешт за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру, у звязку із чим державна реєстрація прав на нерухоме майно була вчинена передчасно та не приймаючи державним реєстратором до уваги початок виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

Оскільки позивач ОСОБА_1 не вимагає компенсації за понесені судові витрати, повязані із зверненням до суду, судовий збір стягненню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55, 64 Конституції України, ст.ст. 5, 13, 26, 56 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 15, 182, 202-203, 234, 334, 717-718 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Словянської міської ради, за участю третьої особи Словянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно задовольнити.

Скасувати реєстраційний запис № 41788 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно ОСОБА_3 від 04 грудня 2012 року.

Скасувати реєстраційний запис № 13487373 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 від 26 лютого 2016 року, зробленого державним реєстратором Словянського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_5 об 11 годині 20 хвилин.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги через Словянський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя

Словянського міськрайонногосуду ОСОБА_10

справа №905/761/17
Надіслано судом: 23.06.2017. Зареєстровано: 26.06.2017. Оприлюднено: 29.06.2017.
Дата набрання законної сили: 20.06.2017

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр. Науки, 5

У Х В А Л А

20.06.2017р.                                                                                    Справа №905/761/17

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В., розглянувши без виходу у судове засідання клопотання адвоката Горелика Є.Б., б/н від 20.06.2017р. про повернення сплаченого судового збору, за позовом Приватного підприємства "АБЗ", м.Дружківка Донецької області, до відповідача, Служби автомобільних доріг у Донецькій області, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 21 864 645,59 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "АБЗ", м.Дружківка Донецької області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №б/н від 30.03.2017р. до Служби автомобільних доріг у Донецькій області, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 21864645,59 грн., з яких 9679755,05грн. інфляційні витрати та 906612,00грн. 3% річних за договором підряду №2-53 від 12.06.2013р.; 10312411,53грн. інфляційні витрати та 965867,01грн. 3% річних за договором підряду №2-54 від 12.06.2013р.
З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/761/17 визначено суддю Кротінову О.В.
Ухвалою суду від 06.04.2017р. дану позовну заяву на підставі п.5 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України повернуто Приватному підприємству "АБЗ", м.Дружківка Донецької області, без розгляду.
20.06.2017р. господарським судом Донецької області отримано клопотання адвоката ОСОБА_1, б/н від 20.06.2017р. про повернення грошових коштів у розмірі 240 000,00 грн., які були сплачені у якості судового збору, Приватному підприємству "АБЗ".
Статтею 7 Закону України Про судовий збір врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі, зокрема, повернення заяви або скарги.
Як свідчить копія платіжного доручення №25 від 03.03.2017р., наявна у справозаміннику, за подання зазначеного позову до господарського суду Приватним підприємством "АБЗ" сплачено судовий збір у розмірі 240 000,00 грн.
З огляду на таке, в силу приписів ст.7 Закону України Про судовий збір, у звязку з поверненням позовної заяви Приватному підприємству "АБЗ", сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 240 000,00 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України у встановленому порядку.
Приймаючи до уваги дане, керуючись ст.86 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України Про судовий збір, господарський суд,

УХВАЛИВ:

Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "АБЗ" (84200, м.Дружківка, вул.Московська, 179, ЄДРПОУ 32866224, р/р №26007300486639 у ПАТ "Державний Ощадний банк України", МФО 335106) судовий збір в сумі 240 000,00грн., який перераховано згідно платіжного доручення №25 від 03.03.2017р.
Ухвала набуває законної сили з дня її прийняття.

Суддя  О.В. Кротінова

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

         12 грудня 2016 р.                                     Справа №805/3770/16-а

приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського,  1

        час прийняття постанови:  12:40

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., при секретарі Аржанові А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

12 жовтня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, мотивуючи вимоги тим, що контролюючим органом, приймаючи податкове повідомлення-рішення, неправомірно нарахований податок на доходи фізичних осіб в сумі 540 400,21 грн, оскільки взаємовідносини позивача з ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД», ТОВ «БК Седес», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Прод Опт Торг», ТОВ «Конструктив Компані», ТОВ «Кепіталс Груп», ТОВ «Бігнікс», ТОВ «Блюбері Продакшн», ТОВ «Лерос», ТОВ «Штовар Україна», ТОВ «Автозапчастина Ойл», ТОВ «Апреліус» підтверджені необхідними первинними документами. Просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 14.06.2016 року № 0004991305.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, через відділ документообігу суду надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1)  зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом 21.09.2007 року.

06 червня 2016 року за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД», ТОВ «БК Седес», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Прод Опт Торг», ТОВ «Конструктив Компані», ТОВ «Кепіталс Груп», ТОВ «Бігнікс», ТОВ «Блюбері Продакшн», ТОВ «Лерос», ТОВ «Штовар Україна», ТОВ «Автозапчастина Ойл», ТОВ «Апреліус»  за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року відповідачем складено акт № 1886/05-22-13-05-111-НОМЕР_1.

14 червня 2016 року на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004991305, яким встановлено порушення п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим нарахований податок на доходи фізичних осіб в сумі 540400,21 грн., з яких 432320,17 грн. сума грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням та 108080,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідачем у акті перевірки встановлено неналежне ведення обліку доходів і витрат, а саме до складу витрат пов'язаних з діяльністю,  ОСОБА_1 включено витрати на загальну суму 2543060 грн. за товар, що придбавався фізичною особою-підприємцем у контрагентів постачальників ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» у 2014 році в результаті здійснення нереальних господарських операцій, а тому вони підлягають виключенню з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 Це порушення призвело до заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік на загальну суму 2 543 060 грн.    

При цьому в акті перевірки (стор.38) в розділі 2.1 «Податок на доходи фізичних осіб від здійснення господарської діяльності» зазначено, що   враховуючи обставини, викладені в п.2 «Результати перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства України, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД», ТОВ «БК Седес», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Прод Опт Торг», ТОВ «Конструктив Компані», ТОВ «Кепіталс Груп», ТОВ «Бігнікс», ТОВ «Блюбері Продакшн», ТОВ «Лерос», ТОВ «Штовар Україна», ТОВ «Автозапчастина Ойл», ТОВ «Апреліус»» та відповідно документів використаних при перевірці, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 провела документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємця.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб мають бути здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, приймати на підтвердження даних податкових обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п.44.1ст.44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платника податку - учасників відповідної операції.

Приймаючи до уваги, вищевикладені обставини перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до складу витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності включено 2543060 грн. - вартість товару,  отримання якого не підтверджено, тобто використання якого неможливо пов'язати з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, що придбавались ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД».

Однак, 25 серпня 2016 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято рішення №4759/10/05-99-10-01-12-2 про результати  розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в якому зазначено, що аналіз акту перевірки свідчить про невідповідність його загальної та описової частини вимогам, встановленим у Порядку №395, адже вони не відображають фактичних обставин справи та не містять чіткого обґрунтування і доказів порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства, а саме, акт перевірки не містить доказів: неможливості реального здійснення ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» господарських операцій з ФОП ОСОБА_1, з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або послуг; здійснення ФОП ОСОБА_1 операцій без ділової мети та обліку операцій безвісно до їх реального економічного змісту, з умислом завдавання шкоди інтересам держави. В акті перевірки зазначено, що запити на проведення зустрічних звірок по взаємовідносинам скаржника з вищезазначеними контрагентами не спрямовувались, інформація як про порушення кримінальних справ відносно ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» так і про наявність судових рішень про визнання нереальними спірних господарських операцій відсутня. З огляду на викладене завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «ВІЛС ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» є недоведеним та не забезпечені належною доказовою базою, а отже податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість підлягає скасуванню.

В підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «ВІЛС ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» позивачем надані наступні документи.

08 жовтня 2014 року між продавцем ТОВ «ВІЛС ЛТД» та покупцем ФОП ОСОБА_1 укладено договір №9 купівлі-продажу, предметом якого є передача у власність товару згідно заявок.

На виконання умов договору ТОВ "Вілс ЛТД" виписані видаткові, а саме №53, №54 від 15.10.2014 року, №55, №56, №57 від 16.10.2014 року,№58 від 20.10.2014 року, №59, №60 від 23.10.2014 року, №61 від 24.10.2014 року, №6, №7, №8, №9, №10 від 03.11.2014 року, №11, №12, №13 від 10.11.2014 року, №42, №43, №44, №45, №46  від 17.11 .2014 року, №47, №48, №49 від 24.11.2014 року, №45 від 15.12.2014 року, №42 від 16.12.2014 року, №46, №47 від 22.12.2014 року  та податкові накладні, а саме №53, №54 від 15.10.2014 року, №55, №56, №57 від 16.10.2014 року,№58 від 20.10.2014 року, №59, №60 від 23.10.2014 року, №61 від 24.10.2014 року, №6, №7, №8, №9, №10 від 03.11.2014 року, №11, №12, №13 від 10.11.2014 року, №42, №43, №44, №45, №46  від 17.11 .2014 року, №47, №48, №49 від 24.11.2014 року, №45 від 15.12.2014 року, №42 від 16.12.2014 року, №46, №47 від 22.12.2014 року: за жовтень, листопад, грудень 2014 року на загальну суму 361995,72 грн., у тому числі податок на додану вартість 60332,62 грн.

Оплата за товар здійснена шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця.

10 лютого 2014 року між продавцем ТОВ «Тарасан ЛТД» та покупцем ФОП ОСОБА_1 укладено договір №11 купівлі-продажу, предметом якого є передача у власність товару згідно заявок.

На виконання умов договору ТОВ "Тарсан ЛТД" виписані видаткові №6, №7, №8 від 19.03.2014 року, №4, №5, №6, №7, №8, №9 від 08.04.2014 року, №13, №15, №16 від 14.04.2014 року, №15, №17 від 15.04.2014 року, №18 від 16.04.2014 року, №20, №21, №19 від 21.04.2014 року, №22, №23 від 22.04.2014 року, №1, №2 від 02.05.2014 року, №3 від 06.05.2014 року, №4, №5, №6 від 12.05.2014 року, №12, №13, №14  від 19.05.2014 року, №69, №70 від 26.05.2014 року, №25, №26, №27 від 02.06.2014 року, №28, №29, №30 від 03.06.2014 року, №55, №56 від 16.06.2014 року, №58 від 20.06.2014 року, №17, №18 від 01.07.2014 року, №23, №24, №25 від 14.07.2014 року, №26 від 21.07.2014 року, №31, №32, №33, №39, №40, №41, №42 від 01.08.2014 року, №34 №35, №36, №37, №3, №44, №45, №46, №47, №132, №133, №134 від 04.08.2014 року, №38 від 12.08.2014 року, №135, №136, №137, №138 від 13.08.2014 року, №139, №140, №141 від 18.08.2014 року, №142 від 21.08.2014 року, №143, №144 від 25.08.2014 року, №21, №62, №63, №64, №65 від 01.09.2014 року, №66 від 08.09.2014 року, №127, №128, №129 від 15.09.2014 року, №155, №156, №157, №158, №159 від 22.09.2014 року, №36, №37, №53, №54, №55 від 02.10.2014 року, №56 від 09.10.2014 року, №142 від 15.10.2014 року, №143, №144 від 16.10.2014 року, №145, №146 від 23.10.2014 року, №37, №38, №39, №40, №41 від 03.11.2014 року, №42 від 10.11.2014 року, №94, №95, №96, №97, №98 від 17.11.2014 року, №129, №130 від 24.11.2014 року, №117 , №119 від 15.12.2014 року, №120, №121 від 16.12.2014 року, №80 від 22.12.2014 року  та податкові накладні, а саме №6, №7, №8 від 19.03.2014 року, №4, №5, №6, №7, №8, №9 від 08.04.2014 року, №13, №15, №16 від 14.04.2014 року, №15, №17 від 15.04.2014 року, №18 від 16.04.2014 року, №20, №21, №19 від 21.04.2014 року, №22, №23 від 22.04.2014 року, №1, №2 від 02.05.2014 року, №3 від 06.05.2014 року, №4, №5, №6 від 12.05.2014 року, №12, №13, №14  від 19.05.2014 року, №69, №70 від 26.05.2014 року, №25, №26, №27 від 02.06.2014 року, №28, №29, №30 від 03.06.2014 року, №55, №56 від 16.06.2014 року, №58 від 20.06.2014 року, №17, №18 від 01.07.2014 року, №23, №24, №25 від 14.07.2014 року, №26 від 21.07.2014 року, №31, №32, №33, №39, №40, №41, №42 від 01.08.2014 року, №34 №35, №36, №37, №3, №44, №45, №46, №47, №132, №133, №134 від 04.08.2014 року, №38 від 12.08.2014 року, №135, №136, №137, №138 від 13.08.2014 року, №139, №140, №141 від 18.08.2014 року, №142 від 21.08.2014 року, №143, №144 від 25.08.2014 року, №21, №62, №63, №64, №65 від 01.09.2014 року, №66 від 08.09.2014 року, №127, №128, №129 від 15.09.2014 року, №155, №156, №157, №158, №159 від 22.09.2014 року, №36, №37, №53, №54, №55 від 02.10.2014 року, №56 від 09.10.2014 року, №142 від 15.10.2014 року, №143, №144 від 16.10.2014 року, №145, №146 від 23.10.2014 року, №37, №38, №39, №40, №41 від 03.11.2014 року, №42 від 10.11.2014 року, №94, №95, №96, №97, №98 від 17.11.2014 року, №129, №130 від 24.11.2014 року, №117 , №119 від 15.12.2014 року, №120, №121 від 16.12.2014 року, №80 від 22.12.2014 року : за березень - грудень 2014 року на загальну суму 1657775,22 грн., у тому числі податок на додану вартість 276295,87 грн.

01 лютого 2014 року між продавцем ТОВ «Продінвест ЛТД» та покупцем ФОП ОСОБА_1 укладено договір №14 купівлі-продажу, предметом якого є передача у власність товару в асортиментів.

На виконання умов договору ТОВ «Продінвест ЛТД» виписані видаткові накладні, а саме №47 від 19.02.2014 року, №48 від 19.02.2014 року, №49 від 19.02.2014 року, №50 від 19.02.2014 року, №51 від 19.02.2014 року, №52 від 19.02.2014 року, №54 від 19.03.2014 року, №55, №56, №57 від 19.03.2014 року, №81 від 31.03.2014 року, №72, №73, №74, №75, №76, №77 від 08.04.2014 року, №78 від 10.04.2014 року, №118, №120 від 14.04.2014 року, №119, №121, №122 від 15.04.2014 року, №171, №172, №173, №174 від 21.04.2014 року, №175 від 22.04.2014 року, №176 від 29.04.2014 року, №59, №60, №61, №62 від 02.05.2014 року, №63, №64 від 06.05.2014 року, №65, №66, №67, №68 від 12.05. 2014 року, №107, №108, №109, №110 від 19.05.2014 року, №191, №192 від 26.05.2014 року, №28, №29, №30 від 02.06. 2014 року, №31 від 03.06.2014 року, №32, №33 від 09.06. 2014 року,  №60, №61, №2 від 16.06.2014 року, №63 від 19.06.2014 року,  №64, №65, №66 від 23.06.2014 року, №13, №14 від 01.07.2014 року, №15, №16 від 07.07. 2014 року, №57, №58, №59 від 14.07. 2014 року, №60, №61, №62, №63 від 21.07. 2014 року, №1, №2, №3, №4, №5 від 01.09. 2014 року, №6, №7, №8 від 08.09. 2014 року, №22 від 22.09.2014 року, №25, №26, №27, №24 від 15.09.2014 року, №20, №21, №23 від 22.09. 2014 року,  №1, №2, №3, №4 від 02.10.2014 року, №5, №6, №7 від 09.10.2014 року та податкові накладні,  саме №47 від 19.02.2014 року, №48 від 19.02.2014 року, №49 від 19.02.2014 року, №50 від 19.02.2014 року, №51 від 19.02.2014 року, №52 від 19.02.2014 року, №54 від 19.03.2014 року, №55, №56, №57 від 19.03.2014 року, №81 від 31.03.2014 року, №72, №73, №74, №75, №76, №77 від 08.04.2014 року, №78 від 10.04.2014 року, №118, №120 від 14.04.2014 року, №119, №121, №122 від 15.04.2014 року, №171, №172, №173, №174 від 21.04.2014 року, №175 від 22.04.2014 року, №176 від 29.04.2014 року, №59, №60, №61, №62 від 02.05.2014 року, №63, №64 від 06.05.2014 року, №65, №66, №67, №68 від 12.05. 2014 року, №107, №108, №109, №110 від 19.05.2014 року, №191, №192 від 26.05.2014 року, №28, №29, №30 від 02.06. 2014 року, №31 від 03.06.2014 року, №32, №33 від 09.06. 2014 року,  №60, №61, №2 від 16.06.2014 року, №63 від 19.06.2014 року,  №64, №65, №66 від 23.06.2014 року, №13, №14 від 01.07.2014 року, №15, №16 від 07.07. 2014 року, №57, №58, №59 від 14.07. 2014 року, №60, №61, №62, №63 від 21.07. 2014 року, №1, №2, №3, №4, №5 від 01.09. 2014 року, №6, №7, №8 від 08.09. 2014 року, №22 від 22.09.2014 року, №25, №26, №27, №24 від 15.09.2014 року, №20, №21, №23 від 22.09. 2014 року,  №1, №2, №3, №4 від 02.10.2014 року, №5, №6, №7 від 09.10.2014 року: за лютий - липень 2014 року, вересень - жовтень 2014 року, на загальну суму 1031903,40 грн., у тому числі податок на додану вартість 171983,90 грн.

Оплата за товар здійснена шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльностіКонституцією  чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.                

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються  Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до п. «а» п. 176.1. ст. 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно п. 177.2, ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, до складу валових витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, вартість товарів придбаних у ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» та реалізованих позивачем у відповідних звітних періодах при наявності первинних документів є валовими витратами безпосередньо пов'язаними з отриманням доходів у відповідності до законодавства.

Таким чином, оформлені належним чином первинні документи надають право платнику, відповідно до Податкового кодексу України на віднесення витрат на придбання товарів у ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.

Також, суд приймає до уваги висновки викладені в рішенні  №4759/10/05-99-10-01-12-2 від 25 серпня 2016 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області про результати розгляду скарги до акту перевірки №1886/05-22-13-05-111-НОМЕР_1 від 06 червня 2016 року, в яких зазначено що акт перевірки не містить доказів неможливості реального здійснення ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД» господарських операцій з ФОП ОСОБА_1

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, згідно частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з чим визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення№0004991305 від 14.06.2016 року.

Згідно з ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 112, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:          

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області №0004991305 від 14.06.2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5782 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 88 коп.

У судовому засіданні 12 грудня 2016 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови. Повний текст постанови складено 16 грудня 2016 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду  через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання особами, які беруть участь у справі, копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

        Суддя                                                                  Кошкош О.О.

                                                                                                            № 243/4048/16-а  

                                                                                                                                                              № 2-а/243/98/2016

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 року Слов"янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Руденко Л.М.

при секретарі - Кобець О.М.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - про визнання неправомірними дій та зобов»язання вчинити певні дії, -                                                                     

В С Т А Н О В И В:

         18.05.2016 р. до Слов'янського міськрайонного суду з адміністративним позовом про визнання дій неправомірними та вчинити певні дії звернувся ОСОБА_1. до Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, мотивуючи свої вимоги тим, що він, ОСОБА_1, перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному Управлінні Пенсійного Фонду з вересня 2006 року та отримує пенсію за віком.

           Починаючи з квітня 2015 року по теперішній час пенсію він не отримував, чим грубо порушувалися його конституційні права. На його звернення до відповідача з цього приводу, він отримав 11 травня 2016 року за № 8689/02 відповідь, згідно до якої пенсія йому не виплачувалася на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIІІ, зокрема встановлюється особливий порядок виплати пенсії.

           Оскільки він продовжує працювати в Святогірській міській раді посадовою особою органів місцевого самоврядування з квітня 2015 року виплата пенсії йому припинена згідно вище зазначеного Закону.

           Відповідно до статей 1 та 3 Конституції України, Україна є соціальною, правовою державою, в якій людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх старості, що є основним джерелом існування.

         Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, страти годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсія за віком, за вислугою років та інші види, що призначаються у зв'язку із трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею, є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

          Ст. 22 та ст. 64 Конституції України передбачають, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод, а конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

         Отже позбавлення його з 1 квітня 2015 року по теперішній час права на отримання раніше призначеної пенсії за віком є звуження його конституційного права на соціальний захист і порушує його Конституційні права на соціальний захист.

           Крім того, ст.ст.58 та 64 Конституції України передбачають, що Закони не мають зворотної дії в часі. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту або існуючих прав і свобод, а конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених конституцією України.

           Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

            Згідно зі ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

              Пенсійне забезпечення громадян України, в т.ч. порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовим актами.

             Абзацом 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) в редакції, яка чинна з 01.04.2015 року, тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу». «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

          Станом на 1 квітня 2015 року посада, на якій він працює, дійсно давала право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбаченим Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з чим, відповідачем правомірно виплату пенсії позивачу було припинено.

           Відповідно до п.5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону №213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (надалі - Закон №213) у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру». «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України». «Про Кабінет Міністрів України». «Про судову експертизу», «Про Національний банк України». «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

          Вказаний в п.5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213, закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

           Таким чином, з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з чим відпали передбачені ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до вказаного Закону, отже з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати йому вищевказаної пенсії відсутні.

           З огляду на вищевикладене, вважаю, що з 1 червня 2015 року виплата раніше призначеної йому пенсії підлягає відновленню, у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати передбачених ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

          Просить суд:

          1.Визнати неправомірними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області щодо не відновлення з 01 червня 2015 року виплати пенсії ОСОБА_1.

          2. Зобов'язати Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01 червня 2015 року.

           Представник ОСОБА_1 - адвокат Горелик Є.Б., до суду не з»явився, надав заяву у якій просив справу розглянути без його участі, а адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

           У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, надав заяву у якій просив справу розглянути без його участи, а також свої письмові пояснення у яких вказав, що відповідачем надано заперечення на позовну заяву в якому він посилається на те, що в матеріалах його пенсійної справи відсутні відомості про звернення з заявою про відновлення пенсії, однак зазначені обставини не відповідають наступному тексту заперечення, в якому відповідач підтверджує наявність такої заяви від нього, її подальший розгляд 11.05.2016р. та надання відповіді по ній за вих.№8689/02. Також з тексту заперечень вбачається, що відповідач аргументує відмову щодо не відновлення з 01.06.2015р. виплати пенсії йому - ОСОБА_1, тим, що з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII збережено порядок виплати пенсій державним службовцям, який було встановлено у 2015році. Однак, з тексту зазначеного Закону випливає: « Тимчасово, у період з 1 січня 2016року по 31 грудня 2016року: особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «;Про прокуратуру». «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.» Однак цим Законом, особи, які працюють на посадах та на умовах передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» не зазначені. Вважає, що відповідач посилається на зазначені нормативно-правові акти необгрунтовано та безпідставно.

           Відповідно до ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001р., служба в органах місцевого самоврядування - професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

          Стаття 7 зазначеного Закону декларує, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про статус депутатів місцевих рад», «;Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та іншими законами України.

           Відповідно до п.5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону №213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (надалі - Закон №213) у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру». «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України». «Про Кабінет Міністрів України». «Про судову експертизу», «Про Національний банк України». «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

          Вказаний в п. 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних засадах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв»язку з чим з вказаної дати втратили чинність і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

          Таким чином, з 1 червня 2015 року посада, на якій він працює, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з чим відпали передбачені ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до вказаного Закону, отже з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати йому вищевказаної пенсії відсутні.

        З огляду на вищевикладене, вважає, що з 1 червня 2015 року виплата раніше призначеної йому пенсії підлягає відновленню, у зв»язку з відсутністю підстав для її невиплати, передбачених ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому просить суд визнати неправомірними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області щодо не відновлення з 01 червня 2015 року виплати пенсії ОСОБА_1 та

зобов'язати Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01 червня 2015 року.

         Представник відповідача - Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області Удалих І.С. до суду не з»явився, надав заяву у якій просив справу розглянути без його участі, а також надав заперечення, де вказав, що Слов'янське об'єднанео управління Пенсійного фонду України Донецької області з адміністративним позовом ОСОБА_1 не погоджується та вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

           Відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач перебуває на обліку Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з вересня 2006 року та отримував пенсію за віком службовця відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування ".

            У матеріалах пенсійної справи позивача відсутні відомості про звернення ОСОБА_1 про відновлення пенсії із заявою. Натомість, відповідно до інформації наданої відділом з обслуговування та розгляду звернень громадян, заявник 11 травня 2016 звернувся до Слов'янського об'єднаного

управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, у якій просив повернути пенсійні виплати з квітня 2015 року.

            Заява громадянина ОСОБА_1 була розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян», та за наслідками її розгляду 11 травня 2016 року за вих.№8689/02 позивачу було направлено обґрунтовану письмову відповідь.

           Згідно Довідки від 06.05.2016р. №674/02-31 ОСОБА_1 працює Святогірським міським головою з 2002р. по теперішній час.

          З 01.04.2015 року позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку із тим, що він працює на посаді Святогірського міського голови, та з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення " від 02.03.2015р. за №213-VIII, згідно якого ч.7 ст.21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" доповнена наступним реченням "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III група та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту "), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються ".

        З 01.01.2016р. по 31.12.2016р. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України " від 24.12.2015р. № 911-УІІІ збережено порядок виплати пенсій державним службовцям, який було встановлено у 2015 році.

         Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

         Статтею 19 Конституції України регламентовано, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

        Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20/20 визначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громади та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено у рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 21.10.2004р. (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).

          Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, бюджет Пенсійного фонду України затверджується Урядом. Таким чином, Верховна Рада України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України органом, який реалізує таку політику.

           Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

           Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

         Опираючись на вказані доводи Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області вважає що у ОСОБА_1 відсутні підстави для нарахування та виплати пенсії

з 01.04.2015р. поки позивач працює на досади Святогірського міського голови.

         Ураховуючи вищевикладене просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.  

             Суд дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з»ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких грунтуються позовні вимоги, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

           Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду №2 від 06.03.2008р. "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу Адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", до частини першої ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

           У зв'язку з цим судам необхідно враховувати, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони:

         1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

         2)  з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано;

         3)  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

         4) безсторонньо (неупереджено);

         5) добросовісно;

         6) розсудливо;

         7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

         8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

         9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

        10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

        З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи      бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

       Статтею 19 Конституції України регламентовано, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

       Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Так у судовому засіданні було з вірогідністю встановлено, що ОСОБА_1, перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному Управлінні Пенсійного Фонду з вересня 2006 року та отримав пенсію за віком, але з квітня 2015 року по теперішній час пенсію він не отримує.

       Абзацом 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка чинна з 01.04.2015 року, тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу». «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

             Станом на 1 квітня 2015 року посада, на якій працює ОСОБА_1, давала право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбаченим Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з чим, Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області правомірно виплату пенсії позивачу припинило, однак, відповідно до п.5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру». «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України». «Про Кабінет Міністрів України». «Про судову експертизу», «Про Національний банк України». «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.         До 1 червня 2015 року такий закон не прийнятий і з 1 червня 2015 року посада, на якій працює ОСОБА_1, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з чим відпали передбачені ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до вказаного Закону.

        11 травня 2016 ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, у якій просив повернути пенсійні виплати з червня 2015 року, однак 11 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав відмову, яка викладена у відповіді за № 8689/02, згідно якої пенсія йому не виплачувалася на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIІІ.

        Суд вважає, що такі дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області є неправомірними,а тому в даній частині позов підлягає задовленню.

       В своїх запереченнях Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області посилається на те, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для нарахування та виплати пенсії з 01.04.2015р. поки позивач працює на досади Святогірського міського голови, однак, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, він просить відновити виплату пенсії з 01 червня 2015 року, тобто з тієї дати, яка вказана в п.5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення " від 02.03.2015р. за №213-VIII.

       Відповідно до п.5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону №213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (надалі - Закон №213) у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру». «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України». «Про Кабінет Міністрів України». «Про судову експертизу», «Про Національний банк України». «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

       Таким чином, вимоги позивача, щодо зобов»язання відповідача відновити виплату пенсії з 01.06.2015року також підлягають задоволенню.

      Стаття 10 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що всі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.    

               Згідно з вимогами ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

        Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_1 довів свої вимоги, викладені у адміністративному позові, а тому вони підлягають задоволенню.  

        На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 46 Конституції України, п.5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону №213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, ст.ст.10, 11, 12, 76, 79, 159-161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -      

П О С Т А Н О В И В:

               Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - про визнання неправомірними дій та зобов»язання вчинити певні дії,задовольнити повністю.          

                Визнати неправомірними дії Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не відновлення з 01 червня 2015 року пенсії ОСОБА_1.

                 Зобов'язати Слов»янське об»єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01червня 2015р.

       Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

       Суддя:

У Х В А Л А 

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    05 липня 2017року                                   м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:   головуючого Червинської М.Є.,      суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М., Мазур Л.М., Попович О.В.,   розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області, орган опіки та піклування Ізюмської міської ради Харківської області, про визначення місця проживання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року позивач звернулася до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 21 лютого 2009 року між нею та відповідачем укладено шлюб, від якого народилась донька - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1. З липня 2014 року вона перебувала на заробітках в м. Харкові, а донька проживала разом з відповідачемв м. Слов'янську. Через погіршення відносин із чоловіком їх шлюб розірвано 26 жовтня 2015 року. Посилаючись на те, що між ними не досягнуто згоди щодо місця проживання дитини, однак в інтересах доньки проживати з матір'ю, просила суд визначити місце проживання дитиниразом з нею. Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області  від 21 квітня 2016 року позовні вимоги - задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 06 липня                     2016 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року скасовано. У задоволенні позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. 

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався принципом 6 Декларації прав дитини та виходив з відсутності будь-яких виняткових обставин, за яких дитина може бути розлучена з матір'ю та врахувавши, що дитина має підвищену емоційну потребу у спілкуванні з матір'ю, яка має постійну роботу, піклується про стан здоров'я, фізичний та духовний розвиток дитини, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Встановивши, що дитина з часу народження і до теперішнього часу перебуває за звичним для неї місцем проживання, крім батька про неї піклуються бабуся та дідусь, дитина на теперішній час навчається у школі та врахувавши, що зміна звичної обстановки може негативно вплинути на емоційний стан малолітньої дитини, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з 21 лютого 2009 року по 26 жовтня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. 

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2015 року з ОСОБА_6 на користь  ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_8 у розмірі ј частини всіх видів доход, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до довідки, виданої головою квартального комітету кварталу № 20 ОСОБА_6 проживає з ОСОБА_9 без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_7 зареєстрований та проживає за адресою:  АДРЕСА_1 Встановлено, що з 2014 року дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні. Відповідно до характеристики ОСОБА_6 за місцем свого проживання, остання характеризується позитивно, як врівноважена спокійна та привітна людина. Шкідливих звичок не має. За умовами цивільно-правового договору № 1 від 20 листопада 2015 року ОСОБА_6 та фізична особа-підприємець ОСОБА_10 уклали договір про надання послуг. Згідно з довідкою, виданої директором ТРК «АРТА-ПЛАС» «Класне радіо, 103.7» від 25 січня 2016 року, ОСОБА_6 працює на радіостанції ТРК «АРТА-ПЛАС» «Класне радіо, 103.7» на посаді ведучої ефіру з листопада 2015 року, її місячна заробітна плата становить   1 960 гривень. За місцем роботи характеризується позитивно, зарекомендувала себе, як відповідальний, наполегливий та грамотний працівник. Як вбачається з матеріалів справи, 02 червня 2015 року  ОСОБА_6 зверталась до Слов'янського МВ ГУМВС України в Донецькій області із заявою про викрадення її доньки відповідачем та дідусем ОСОБА_11, за результатами розгляду якої з ОСОБА_7 проведено бесіду та видано відповідний висновок. 

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передавати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України). Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості: малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім᾽ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов᾽язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. 

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України). 

Висновком Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради про визначення місця проживання дитини від 29 січня 2016 року № 29/01-77 встановлено, що дитина проживає разом із батьком. Житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови проживання добрі. В квартирі чисто, охайно, кімнати повністю мебльовані, є побутова техніка. Дитині виділена окрема кімната, де є місце для відпочинку та навчання. Дитина забезпечена належним одягом, взуттям, відповідно до віку та сезону. Мікроклімат в родині сприятливий для проживання та розвитку дитини. Врахувавши інтереси дитини, орган опіки та піклування дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком. Поряд з цим, в матеріалах справи наявний висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради, службою у справах дітей від 17 лютого 2016 року № 693, відповідно до якого обстежено умови проживання матері та встановлено, що для проживання родини створені всі належні умови: орендований будинок з п'яти кімнат з усіма комунальними зручностями. Для дитини є окрема кімната, в якій затишно і комфортно. Комісія рекомендувала визначити місце  проживання дитини разом із матір'ю. 

Вказаний висновок апеляційний суд не прийняв до уваги як належний доказ в розумінні ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей сиріт, позбавлених батьківського піклування» та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866. При цьому апеляційним судом залишено поза увагою, що вказаним Законом визначено правові, організаційні, соціальні засади  та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою  частиною законодавства про охорону дитинства, а ст. 11 передбачено вирішення питань органом опіки та піклування щодо встановлення статусу  дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; надання їм опіки та піклування, соціального захисту та інших питань, пов'язаних із захистом дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а тому висновок про невідповідність висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради, службою у справах дітей від 17 лютого 2016 року № 693 положенням наведеного Закону є таким, що суперечить ч. 4 ст. 60 ЦПК України. Поряд з цим, дійшовши висновку, що теперішній час в інтересах дитини проживати з батьком, апеляційний суд не звернув уваги, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, що відповідає принципу  6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, а тому висновок, що положення вказаного принципу не можуть мати визначального значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, є помилковим. Натомість, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного й обґрунтованого судового рішення. За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, з підстав, передбачених ст.339 ЦПК України із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. 

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 

у х в а л и л а:       

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2016 року скасувати, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області  від 21 квітня 2016 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. 

Головуючий  суддя                                                                    М.Є. Червинська

Судді:                                                                 

І.М. Завгородня

В.М. Коротун

Л.М. Мазур

О.В. Попович

243/11425/15-ц

Справа № 2/243/121/2016

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ       УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого Кривошеєва Д.А.

При секретарі Головкіної Н.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У Слов'янський міськрайонний суд звернулося ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ з позовом до ОСОБА_1 і просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № R52110423602B від 21 травня 2013 року у розмірі 86555,67 гривень, а також понесені судові витрати у сумі 1298,34 гривень.

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що: 21 травня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» і відповідачем укладено кредитний договір № R52110423602B, згідно якого відповідачу надано кредит у сумі 50320 гривень, строком до 21 травня 2018 року із сплатою 17,59% річних за користуванням кредитом. 22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ було укладено договір відступлення прав вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами №220615нв, відповідно якого позивач набув право Нового кредитора до відповідача ОСОБА_1, за вищевказаним кредитним договором. Починаючи з 22 травня 2014 року відповідач свої зобовязання по зазначеному кредитному договору належним чином не виконує. Станом на 22 червня 2015 року заборгованість відповідача по кредитному договору складається із: заборгованість по кредиту 43923,73 гривень; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 14440,63 гривень; а також урахування індексу інфляції та 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, що станом на 2 листопада 2015 року становить 28191,31 гривень, а всього загальна сума заборгованості відповідача становить 86555,67 гривень. У звязку з чим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість по кредитному договору у розмірі 86555,67 гривень, а також понесені судові витрати у сумі

Відповідач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду справи, у судове засідання не зявився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідача адвокат Горелик Є.Б., заявлені позовні вимоги не визнав і просив відмовити у їх задоволенні. У ході судового розгляду справи представник відповідача показав, що: 21 травня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» і відповідачем було укладено кредитний договір на який посилається позивач. В забезпечення кредитних зобовязань 21 травня 2013 року між ПАТ

«ВТБ Банк» і відповідачем укладено, нотаріально посвідчений договір, застави транспортного засобу - автомашини марки ЗАЗ, модель «SENS», тип легковий седан, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Взяті на себе зобовязання по кредитному договору відповідач виконував належним чином. Про укладення між ПАТ «ВТБ Банк» і позивачем - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ договору відступлення права вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами № 220615нв, відповідач належним чином не повідомлявся. У звязку з чим представник відповідача вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідач згідно вимог частини 2 ст. 517 ЦК України має право не виконувати кредитних зобовязань у відношенні нового кредитора.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що: позов ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості не підлягає задоволенню.

Так у ході судового засідання з достовірністю було встановлено, що:

21 травня 2013 року між Публічним Акціонерним Товариством «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № R52110423602B. Відповідно даного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50320 гривень строком до 21 травня 2018 року і був зобовязаний щомісячно погашати кредит і сплачувати відсотки за користування кредитом, у розмірі 17,59% річних.

21 травня 2013 року між Публічним Акціонерним Товариством «ВТБ Банк» і ОСОБА_1, в забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором № R52110423602B від 21 травня 2013 року, укладено договір № R52110423602B Z1 застави автотранспорту, згідно якого відповідач надав в заставу належне йому рухоме майно, а саме автомобіль марки ЗАЗ, модель «SENS», тип легковий седан, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Даний договір застави було посвідчено приватним нотаріусом Словянського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3, та зареєстровано в реєстрі за № 2596.

Відповідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Статуту та протоколу зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ, слідує, що: ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ з 24 квітня 2013 року є юридичною особою. Предметом діяльності товариства є факторинг, діяльність з обміну валют, фінансовий лізинг, надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, надання гарантій та поручительств, тощо.

22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ було укладено договір відступлення права вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами № 220615нв. Даний договір нотаріально не посвідчувався.

ОСОБА_4 приймання-передачі Документації, до Договору про відступлення права вимоги № 220615нв від 22 червня 2015 року, слідує, що: 22 червня 2015 року первісний кредитор ПАТ «ВТБ Банк» у відповідності до п.5.2 зазначеного договору, згідно якого первісний кредитор зобовязується передати новому кредитору документацію протягом 15 днів, передав новому кредитору ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ, кредитну справу по кредитному договору № R52110423602B від 21 травня 2013 року, боржником по якому є ОСОБА_1

Згідно наданого позивачем розрахунку, слідує, що станом на 22 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору № R52110423602B від 21 травня 2013 року перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ становить: 58364 гривень, яка складається із заборгованості по кредиту 43923,73 гривень; заборгованості по відсоткам за користування кредитом 14440,63 гривень.

При вирішенні даного позову суд виходить з наступного:

Статтею 60 ЦПК України, визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на договір відступлення прав вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами №220615нв, укладений між ним та ПАТ «ВТБ Банк», згідно якого за ствердженням позивача, він має право вимагати стягнення з відповідача на свою користь заборгованість по кредитному договору № R52110423602B від 21 травня 2013 року.

Відповідно п. 3.1.5 вказаного договору укладеному між ПАТ «ВТБ Банк» і позивачем слідує, що: новий кредитор зобовязується протягом десяти календарних днів з моменту переходу до нього прав вимоги надіслати боржникам, їх поручителям та майновим поручителям письмові повідомлення про відступлення новому кредитору прав вимоги за формою згідно з додатком до договору.

На підтвердження переходу прав до нового кредитора - позивача по справі, останнім надано список № 12618-58-28 згрупованих поштових відправлень, у якому зазначена адреса відповідача, та фіскальний чек на суму 9891,42 гривень. Крім зазначених документів інших свідчень, щодо письмового повідомлення відповідача про зміну кредитора позивачем не представлено.

Суд вважає, що вказані документи: список № 12618-58-28 та фіскальний чек, не можуть свідчити про належне письмове повідомлення відповідача про зміну кредитора по кредитному договору № R52110423602B від 21 травня 2013 року.    

Крім того із тексту наданого позивачем договору № 220615нв, не слідує, що: на підставі даного договору відбулося відступлення від права вимоги грошових зобовязань по кредитному договору укладеному між ПАТ «ВТБ Банк» і відповідачем ОСОБА_1 Пунктом 2 даного договору визначено «Предмет договору», однак свідчення щодо його предмету у самому тексті договору відсутні.

Згідно вимог ст. 513 ЦК України слідує, що:

«1. Правочин щодо зміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимог за яким передається новому кредиторові.

2. Правочин щодо зміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації , має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.»

Згідно вимог ст. 517 ЦК України слідує, що:

«2. Боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.»

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано будь яких свідчень щодо виникнення у нього прав нового кредитору по кредитному договору № R52110423602B від 21 травня 2013 року, укладеному між ПАТ «ВТБ Банк» і відповідачем.

При цьому судом також враховується, що в супереч вимог ст. 513 ЦК України договір відступлення права вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами № 220615нв укладений між ПАТ «ВТБ Банк» і позивачем не був зареєстрований у встановленому законом порядку, а відповідач належним чином про його укладення і зміну ПАТ «ВТБ Банк» на нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ не повідомлявся.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ до ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, суд вважає необхідним відмовити у їх задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 516, 517, 525-527, 530, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 212 214, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» м. Київ до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості по кредитному договору № R52110423602B від 21 травня 2013 року - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області, шляхом подачі апеляційної скарги через Словянський міськрайонний суд, протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення складене в одному екземплярі в нарадчий кімнаті.

                                                               Суддя Слов'янського міськрайонного суду

                                                               ОСОБА_5

Єд. унік. № 243/2997/16-ц

Провадження № 2/243/1238/2017

РІШЕННЯ

Іменем України

11 травня 2017 року                                                                                                     м. Словянськ              

Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя                 Мінаєв І.М.,

при секретарях судового засідання     Кабановій О.О., Кобець О.М.,

за участю представників позивача         ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача             Горелика Є.Б,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Словянського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 звернувся до Словянського міськрайонного суду з позовом до ТОВ «Листопад» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги обґрунтовуючи свої позовні вимоги наступним.

     01.04.2015 року між ОСОБА_1, як позикодавцем, та відповідачем ТОВ «Листопад» в особі директора ОСОБА_5, яка діяла на підставі Статуту, як позичальником, було укладено договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, відповідно умов якого ОСОБА_1 надав ТОВ «Листопад» безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 100000 грн. зі строком повернення по 31.03.2016 року.

     Позивач на виконання своїх зобовязань за договором перерахував відповідачеві грошові кошти (відповідно до квитанцій: № OWBX80042 від 22.05.2015 року на суму 4200 грн.; № 17VL54667 від 16.06.2015 року на суму 4000 грн.; № 17VL59987 від 22.06.2015 року на суму 4000 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру № 5 від 01.07.2015 року на суму 10000 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру № 6 від 06.07.2016 року на суму 37000 грн. та квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 31.08.2015 року на суму 19300 грн. Всього позивач перерахував відповідачеві, відповідно до договору, грошові кошти у розмірі 78500 грн. Окрім того, внесення ним грошових коштів також підтверджується карткою рахунком 505, виданою ТОВ «Листопад» 27.10.2015 року.

     Відповідно до п. 3.1 Договору, строк його дії встановлено на один рік, тобто по 31.03.2016 року. Відповідач свої зобовязання з повернення коштів не виконує, у звязку з чим позивач бажає отримати належні йому кошти за рішення суду.

     Посилаючись на положення ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України просить суд стягнути з ТОВ «Листопад» суму боргу за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 78500 грн.

Окрім того, п. 3.8 Договору у разі несвоєчасного повернення отриманої фінансової допомоги, а саме з 30.03.2016 року нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми неповернутої частини допомоги за кожен день прострочення, що також відповідає приписам ст. 610-612 ЦК України.

Отже, сума пені за кожен день прострочення виконання зобовязання станом на 11.04.2016 року складає 4317,50 грн. (з 31.03.2016 року до 11.04.2016 року х 392,50 грн.), яку позивач також просить стягнути з відповідача на його користь.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 828,18 грн. та понесені ним витрати на надання правової допомоги.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не зявився. Надав заяву про розгляд справи у його відсутності за участі його представників.

Представники позивача ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні повністю підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Дійсно по справі призначалася почеркознавча експертиза для встановлення належності підпису позивача у договорі фінансової допомоги, зразки підписів позивач не надав. Оскільки у справі достатньо інших доказів, які підтверджують прийняття платежів з боку відповідача, то є усі підстави для задоволення позову, про наявність кримінального провадження їм не відомо.

Представник відповідача адвокат Горелик Є.Б. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, прохав у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що договір про надання фінансової допомоги підписаний шляхом шахрайських дій, директор не мала обсягу повноважень для його укладення, про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом шахрайських дій. Договір не підписаний позивачем, який відмовився надавати зразки підпису для проведення почеркознавчої експертизи. Фактично грошові кошти підприємством отримані не були, позики не було, а було шахрайство, тобто гроші, які знаходились у касі підприємства та мали бути оприбутковані, позивач оформив як фінансову допомогу. З цього приводу є звернення до правоохоронних органів, після виявлення цього факту підприємством була подана уточнена податкова декларація.

В письмових запереченнях представник відповідача заперечувала проти заявлених позовних вимог та зазначила, що згідно статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надання коштів у позику відноситься до фінансових послуг. Відповідно до п. 13 ст. 7.13 Статуту ТОВ «Листопад» вирішення питань з одержання кредитів, гарантій у банківських і небанківських установах, у фізичних осіб, відноситься виключно до компетенції загальних зборів товариства, тобто, укладення договору позики повинно було проводитися тільки за рішенням загальних зборів учасників товариства з веденням протоколу і директор товариства не мала права на укладення цього договору. По-друге, грошові кошти фактично не були надані Товариству, а наведені позивачем квитанції свідчать про те, що в декількох випадках платником є ОСОБА_1, тобто не сторона по договору фінансової позики. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передачі коштів не породжує у майбутньому у позичальника обовязків повернути кошти. З огляду на викладене просять суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити (а. с. 39-40 т.1 ).

Заслухавши доводи представників позивача, представника відповідача, дослідивши надані суду письмові докази, та надавши їм відповідну оцінку, суд встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

01.04.2015 року між директором товариства ОСОБА_5 (відповідно до Наказу ТОВ «Листопад» від 24.05.2013 року № 8-ЛС (а.с.17) та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1 (далі за текстом Договір) про надання фінансової допомоги на поворотній основі.

Відповідно п. 3.1 Договору, строк займу встановлюється з моменту підписання договору строком на 1 (один) рік, тобто по 31.03.2016 року та діє до повного виконання сторонами своїх обовязків (а. с.18-19 т.1).

Відповідно до балансових даних фінансової діяльності ТОВ «Листопад» за період з 05.02.2015 року по 31.12.2015 року та відповідно до квитанцій: № OWBX80042 від 22.05.2015 року на суму 4200 грн.; № 17VL54667 від 16.06.2015 року на суму 4000 грн.; № 17VL59987 від 22.06.2015 року на суму 4000 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру № 5 від 01.07.2015 року на суму 10000 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру № 6 від 06.07.2016 року на суму 37000 грн. та квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 31.08.2015 року на суму 19300 грн., кошти у розмірі 78500 грн. були ОСОБА_1 перераховані на рахунок відповідача (а.с.10-13, 145-160).

Відповідно правових висновків, якімістяться у постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, наданого для підтвердження позовних вимог, і залежно від установлених результатів робити висновки.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним з моменту здійснення дії з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК). Ця особливість реальних договорів зазначена у частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладений з моменту передання відповідного майна або вчинення відповідної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лишу факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику (правова позиція Верховного суду України викладена у постанові за результатами розгляду справи № 6-50цс16 від 24.02.2016 року).

18 липня 2012 року ВСУ прийняв Постанову № 6-79 цс12, у якій прийшов до висновку, що фізичні особи та юридичні особи, які не є фінансовими установами, можуть надавати кошти у позику третім особам під проценти.

Правова позиція ВСУ полягає у тому, що: «договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України)».

"Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 1048 ЦК України". По-перше, стороною договору позики може бути будь-яка фізична або юридична особа, що має необхідний обсяг цивільної дієздатності; фінансові ж послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами субєктами підприємницької діяльності. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не передбачає можливості надання фінансових послуг фізичними особами, які не є субєктами підприємницької діяльності. По-друге, метою субєкта надання фінансової послуги є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, а мету субєкта надання позики Цивільним кодексом України не визначено.

Отже, незважаючи на те, що згідно з вищезазначеним Законом надання коштів у позику є фінансовою послугою, сама по собі позика, правовий режим якої, визначений Цивільним кодексом України не може апріорі вважатися фінансовою послугою, оскільки має деякі відмінності від позики, правовий режим якої визначається Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Суд, при наданні оцінки доводам зі сторони представника відповідача в тій їх частині, що надання коштів у позику юридичній особі відноситься до фінансових послуг, відповідно до статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відповідно до п. 13 ст. 7.13 Статуту ТОВ «Листопад» вирішення питань з одержання кредитів, гарантій у банківських і небанківських установах, у фізичних осіб, відноситься виключно до компетенції загальних зборів товариства, то укладений Договір між ОСОБА_1 та директором ТОВ «Листопад» ОСОБА_5 є недійсним та таким, що не тягне наслідків, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 13 ст. 7.13 Статуту ТОВ «Листопад» вирішення питань з одержання кредитів, гарантій у банківських і небанківських установах, у фізичних осіб, відноситься виключно до компетенції загальних зборів товариства, тобто, укладення договору позики повинно було проводитися тільки за рішенням загальних зборів учасників товариства з веденням протоколу і директор товариства не мала права та необхідного обсягу повноважень на укладення цього договору.

За клопотанням представника відповідача по справі була призначена судово-почеркознавча експертиза з метою встановлення факту підписання спірного договору поворотної фінансової допомоги позивачем ОСОБА_1, сторонам були розяснені наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені ст.. 146 ЦПК України.

Вказана вище судово-почеркознавча експертиза не була проведена через ухилення позивача ОСОБА_1 від подання експертам необхідних матеріалів та зразків підпису, без чого неможливо було провести експертизу, що підтверджено повідомленням № 1557 від 24.11.2016 року експертної установи.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для зясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З огляду на те, що встановлення факту підписання позивачем спірного договору від 01.04.2015 року фінансової допомоги з боку позивача ОСОБА_1 має суттєве значення по справі, позивач ухилився від участі в експертизі, суд вважає можливим встановити факт, що ОСОБА_1 договір фінансової допомоги від 01.04.2015 року з ТОВ «Листопад» не підписував.

Окрім того, заслуговують на увагу доводи представника відповідача в тій частині, що за квитанцією від 22.05.2015 року на адресу ТОВ «Листопад» було зроблено переказ 4200,00 грн., за квитанцією від 16.06.2015 року зроблено переказ 4000,00 грн. з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога» від ОСОБА_6, а не від позивача ОСОБА_1 (а. с. 11-12 т. 1)

Оцінюючі доводи сторони відповідача в частині фактичного не отримання грошових коштів від ОСОБА_1 за договором поворотної фінансової позики, суд не приймає їх до уваги, оскільки ці доводи спростовуються дослідженими у судовому засіданні балансовими даними фінансової діяльності ТОВ «Листопад» за період з 05.02.2015 року по 31.12.2015 року та дослідженими квитанціями: № OWBX80042 від 22.05.2015 року на суму 4200 грн.; № 17VL54667 від 16.06.2015 року на суму 4000 грн.; № 17VL59987 від 22.06.2015 року на суму 4000 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру № 5 від 01.07.2015 року на суму 10000 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру № 6 від 06.07.2016 року на суму 37000 грн. та квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 31.08.2015 року на суму 19300 грн., відповідно до яких ОСОБА_1 та ОСОБА_6 передано в користування ТОВ «Листопад» грошові кошти у розмірі 78500 грн. (а. с. 10-13,145-160 т. 1).

З урахуванням викладеного та фактичних правовідносин між сторонами, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобовязання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обовязків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобовязання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 березня 2016 р. у справі № 6-2978цс15).

З огляду на наведене, суд вважає, що в даному випадку правовідносини між сторонами мають регулюватись нормами ст. 1212 ЦК України, під час розгляду справи позивач та його представники позовні вимоги не змінювали та не уточнювали, а тому в межах заявлених позовних вимог позовні вимоги на визначених позивачем правових підставах задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги щодо стягнення пені є похідними від позовних вимог про стягнення суми боргу за договором поворотної фінансової допомоги, а тому теж заявлені передчасно та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 828,18 грн. З огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають в повному обсязі, сплачений ним судовий збір підлягає віднесенню на його користь, як і витрати за надання правової допомоги.

Керуючись ст. ст. 10, 15, 30, 60, 61, 213 - 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги залишити без задоволення.

Судові витрати ОСОБА_4 по сплаті судового збору у розмірі 828,18 грн. (вісімсот двадцять вісім грн. 18 коп.) покласти на ОСОБА_1

Апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Донецької області через Словянський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.         

                Суддя

Словянського міськрайонного суду                                                  ОСОБА_7        

243/9140/13-ц

2/243/3438/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

            30 жовтня 2013 року

Слов'янський  міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючої -судді                Ільяшевич О.В.,  

при секретарі                       Ляшко О.О.

за участю позивача              ОСОБА_1

представника позивача       Горелик Є.Б.

представника відповідача   ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Слов'янську справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 Стандарт про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ПАТ «ОСОБА_4 Стандарт» про захист прав споживачів. В обґрунтування вимог зазначила, що у відповідності до повідомлення відповідача, між позивачем та відповідачем був укладений договір від 19 листопада 2012 року за № 101699665 на отримання карткового кредиту № 5364012630891780 з кредитним лімітом 13   000 грн. В порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», її не повідомлено про умови кредитування, не наданий графік погашення заборгованості, не надано договір кредиту. В звязку з цим, позивачка не розуміє, на яких умовах  вона повинна повертати кошти відповідачу. Сума коштів, які вона повинна сплачувати за договором постійно змінюється. На її запити, банк відповіді не надає. Також зазначає, що вказаний договір між нею та банком не був укладений у письмовій формі. В даний час у неї відсутній кредитний договір, відсутня інформація банку по вказаній угоді. Отже на момент укладання договору вона не була обізнана  щодо істотних умов договору, а тому вважає, що даний договір є нікчемним, оскільки укладений без додержання письмової форми, а також тому на момент її укладення сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору. З огляду на викладене, просить застосувати наслідки нікчемності правочину у виді реституції.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, наведених в позовній заяві.

Представник позивача Горелик Є.Б. в судовому засіданні  вимоги своєї довірительки підтримав, просив їх задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві. Також пояснив, що між його довірителькою та відповідачем був укладений кредитний договір, у відповідності до якого вона отримала 3500 грн. в кредит, і які виплатила на умовах, вказаних в кредитному договорі. Через деякий час на її адресу відповідачем була надіслана пластикова картка, на якій були кошти в сумі 13000 грн. Вона дійсно активувала вказану картку, отримала кошти. Разом з тим, після того, як почала ці кошти виплачувати, то їй на телефон почали поступати дзвінки та смс - повідомлення, у відповідності до яких вона постійно була винна кошти, при цьому, не зрозуміло було який відсоток їй нараховується за користування коштами, яку щомісячну суму вона повинна сплачувати, оскільки кожен раз ця сума змінювалась. Коли позивачка звернулась до відповідача із відповідним клопотанням, то, як зясувалось письмовий договір по цій картці не укладався. Крім того, відповідь про те, яку суму вона сплатила по спірному договору, яка підлягає до задоволення, відомості про відсоткову ставку, та інші відомості, вона отримала, лише після того, як звернулась до суду. Також зазначив, що договір  № 101699665 від 19 листопада 2011 року між позивачкою та відповідачем не був укладений у письмовій формі, а тому є нікчемним, в зв'язку з чим, просить застосувати наслідки нікчемності правочину, у відповідності до яких позивач повертає отримані нею кошти за вирахуванням сплачених коштів.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив, про що подав письмові заперечення, та пояснив, що коли позивачка підписала кредитний договір на отримання пластикової картки та коштів в сумі 3500 грн., вона також підписала умови, за яких на її пропозицію про укладення договору платіжної картки, відкрив позивачу ОСОБА_6 Картки, випустив та надав у користування Картку, та здійснив за ініціативою позивача кредитування рахунку Картки, і результатом вищевказаних дій позивача та відповідача став факт укладення Договору про надання і використання платіжної картки № 101699665 із відкриттям кредитної лінії на суму 13000 грн.. Наведе зазначається  в умовах 3.1, 3.2, 33, 4.2, 6.2 Кредитного договору № 99065960 від 12 серпня 2012 року. Позивач підписала даний договір, а також отримавши картку, активувала її, кошти зняла, отже погодилась на умови відповідача щодо користування коштами даної картки. Будь-яких інших кредитних договорів позивач із відповідачем не укладала.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників судового засідання, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 12 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та  ПАТ «ОСОБА_4 Стандарт» був укладений кредитний договір № 99065960, за яким ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 3500 грн. 00 коп.

За умовами наведеного договору, а саме п.3.1, вбачається, що відповідач зобовязується на умовах, викладених в заяві, умовах надання та обслуговування платіжних карток Банку(далів «Умови по Карткам») та тарифах по картках Банку(далі «Тарифи по Карткам»), укласти із позивачем  ОСОБА_7 про надання та використання платіжної картки(даліОСОБА_7 про Картку), в межах якого:

3.1. випустити на її імя платіжну картку, найменування якої вказане в графі «Тип картки» розділу 6 «Інформація про Картку» ІБ (далі - Картка);

3.2. відкрити позивачці поточний рахунок(валюта рахунку-гривня), що буде використовуватись в межа Договору про Картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням Картки(далі ОСОБА_6 Картки Клієнта);

3.3 Для здійснення операцій за ОСОБА_6 Картки Клієнта, сума яких перевищує залишок грошових коштів на ОСОБА_6 Картки Клієнта, встановити позивачці ліміт кредитної лінії під операції з Карткою в межах десяти тисяч гривень та здійснювати у відповідності до ст. 1069 ЦК України кредитування ОСОБА_6 Картки.

За змістом п.4.2 , прийняття банком пропозиції позивача про укладення Договору про Картку будуть дії Банку по відкриттю позивачці рахунку картки Клієнта, здійснені в межах строку для відповіді, зазначеного в п.6.2 даного договору.

У відповідності до виписок по особовим рахункам з 19 листопада 2012 року по 07 жовтня 2013 року, суду представлені виписки  по кредиту у відповідності до договору № 101699665 від 19 листопада 2012 року.

Отже доводи відповідача щодо того, що 12 серпня 2012 року позивач звернулась до відповідача  із пропозицією (офертою), що викладена в п.3 Заяви № 99065960 про укладення договору про надання та використання платіжної картки, відкрити банківський поточний рахунок на оголошених відповідачем умовах, а відповідач у відповідності до вимог ст. 1067 ЦК України, виконав всі вище перелічені умови оферти п.3 Заяви, а саме 19 листопада 2012 року відкрив позивачу ОСОБА_6 Картки, випустив та надав у користування Картку, та здійснив за ініціативою позивача кредитування рахунку Картки, і результатом вищевказаних дій позивача та відповідача став факт укладення Договору про надання і використання платіжної картки № 101699665, виходячи з наступного. Аналізуючи п.3.2 Договору № 99065960  від 12 серпня 2012 року, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір про надання та використання платіжної картки. Із п.3.3. вказаного договору вбачається, що  позивачці також був встановлений ліміт кредитної лінії в межах 10 тисяч грн.

Як встановлено у судовому засіданні та визнано сторонами, позивач після підписання договору № 99065960  від 12 серпня 2012 року, отримала картку, на яку відповідачем були покладені кошти в сумі 3500 грн., і які вона повністю погасила, і після чого на її адресу була направлена картка № 5364012630891780 по договору № 101699665 від 19 листопада 2012 року, на яку відповідачем була покладена сума коштів в розмірі 13000 грн.. Згідно із випискою по особовому рахунку, вбачається, що відповідач надав позивачці кошти в сумі 12965 грн. 50 коп. Позивач в судовому засіданні визнала, що отримала вказані кошти. Позивач періодично повертала відповідачу частинами отримані кошти.  У відповідності до квитанцій, позивачкою були повернуті кошти відповідачеві в сумі 4585 грн.00 коп..

Отже позивач користувалась карткою по договору № 101699665 на умовах кредитування.

У відповідності до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

У відповідності до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу звязку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороном(сторонами).

 не представлено переконливих доказів того, що договір про надання і використання платіжної картки № 101699665 від 19 листопада 2012 року, був укладений у письмовій формі, оскільки із змісту договору № 99065960 від 12 серпня 2012 року вбачається лише пропозиція позивача на укладення такого договору, разом з тим, суду не наданого доказів того, що між позивачем та відповідачем у письмовій формі були погоджені всі істотні умови кредитного договору № 101699665 від 19 листопада 2012 року, його строк, відсоткова ставка, варіанти повернення кредиту, розмір кредитних коштів тощо.

У відповідності до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним.

Згідно зі   ст.215 ЦК України    підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою   статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, договір № 101699665 від 19 листопада 2012 року є нікчемним, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що даний договір укладено у письмовій формі.

У відповідності до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У відповідності до п.5  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину.

Суд приходить до висновку, що слід застосувати наслідки нікчемності правочину № 101699665 від 19 листопада 2012 року, за яким позивач отримав кошти у відповідача, та зобовязати повернути позивача на користь відповідача отримані нею кошти з вирахуванням вже повернутих коштів в сумі 8965грн.50 коп. (12965 грн. 50 коп.- 4585 грн.00 коп.).

Суд також стягує з відповідача на користь позивача судові витрати у виді судового збору згідно із ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ЦК України, ЗУПро захист прав споживачів, ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 Стандарт про захист прав споживачів - задовольнити.

Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину  кредитного договору від 19 листопада 2011 року за № 101699665, укладеного між публічним акціонерним товариством ОСОБА_4 Стандарт та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зобов'язавши ОСОБА_1 повернути публічному акціонерному товариству ОСОБА_4 Стандарт (01601 м.Київ, вул.Воровського, 24, корпус 1, 3-й поверх, р/р 26001014667000 у ПАТ КІБ Креді Агріколь, МФО 300379, код ЄДРПОУ 35509011) одержані нею кошти в сумі 8965 (вісім тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 50 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 Стандарт (01601 м.Київ, вул.Воровського, 24, корпус 1, 3-й поверх, р/р 26001014667000 у ПАТ КІБ Креді Агріколь, МФО 300379, код ЄДРПОУ 35509011) на користь держави судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять девять) грн.. 40 коп.                                                                    

На рішення суду  може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Словянський міськрайонний суд протягом  десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення виготовлено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення суду виготовлений 04 листопада 2013 року.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду     ОСОБА_8

:

243/1995/13-ц

Справа № 2-о/243/77/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

     04 червня 2013 року                                                                                         м.  Слов'янськ  

                             Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

                                               головуючого  судді                 -    Лаптєва М.В.

                            народних засідателів -  Михеєвої М.О, ОСОБА_1В

                                               при секретарі -                               Хміль О.М.    

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справу за заявою ОСОБА_2 за участі зацікавленої особи:  Управління Пенсійного фонду України в м. Словянську та Словянському районі про визнання фізичної особи  безвісно відсутньою, -  

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року до Словянського міськрайонного суду звернулась ОСОБА_2 з заявою про визнання ОСОБА_3  безвісно відсутнім і в обгрунтування заявлених вимог пояснила, що 04 квітня 2000 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 05.10.2000 року у них з ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4, а 12.11.2002 року їх шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 постійно проживав у своїх батьків в м. Краматорську по вул. Двинській, 51.

У грудні 2010 року ОСОБА_3 вибув із м. Краматорська з місця свого постійного проживання і до теперішнього часу його місцезнаходження є невідомим. Крім того з грудня 2010 року ОСОБА_3 жодного разу не зателефонував та не написав ані їй, ані сину. Заявник неодноразово намагалася зясувати місцезнаходження ОСОБА_3, однак її намагання залишились безрезультатними.

Визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім необхідно заявнику для оформлення пенсії по втрати годувальника для їхнього синаОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Просила винести рішення, яким визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, безвісно відсутнім.

           У судовому засіданні  заявник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд заяву задовольнити, навела доводи, аналогічні викладеним у заяві.

      Управління ПФУ в м. Словянську та Словянському районі в судове засідання  не зявилися, надавши до суду заяву,  з проханням справу розглянути за відсутності їх представника та винести рішення суду згідно вимог чинного законодавства.

            Суд, вислухавши пояснення заявника, перевіривши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, прийшов до наступного.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що 04 квітня 2000 року заявник зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 05.10.2000 року у них з ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження.

12.11.2002 року їх шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 5)

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 постійно проживав у своїх батьків за адресою: Донецька область м. Краматорськ  вул. Двинській, 51.

У грудні 2010 року ОСОБА_3 вибув із м. Краматорська з місця свого постійного проживання і до теперішнього часу його місцезнаходження є невідомим. Крім того з грудня 2010 року ОСОБА_3 жодного разу не зателефонував та не написав ані їй, ані сину. Заявник неодноразово намагалася зясувати місцезнаходження ОСОБА_3, однак її намагання залишились безрезультатними.

Частиною 1 ст. 43 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Матеріалами справи підтверджено, а саме відповідно до довідки голови комітету мікрорайону № 6 Краматорської міської радиОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою м. Краматорськ вул. Двинська, 51 не проживає з 01.12.2010 року. (а.с. 8)

              Відповідно до відомостей ДМС України - в Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованим не значиться ( а.с. 9-11).

У суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість встановлених фактів, оскільки вони надані компетентними органами та особами і не суперечать іншим фактичним обставинам встановленим по справі.

Згідно ч. 1 ст. 247 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, зокрема, повинно бути зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою.

Так відповідно до копії свідоцтва про народження серії I-НО № 186791, ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2( а.с. 6).

Визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім необхідно заявнику для оформлення пенсії по втрати годувальника для їхнього синаОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Аналізуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 за останнім постійним місцем проживання не проживає з 2010 року, в Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях зареєстрованим не значиться, а визнання його безісно відсутнім необхідно для оформлення пенсії для ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 по втраті годувальника, суд приходить до переконання, що заявлені вимоги ОСОБА_2 є обгрунтованими та спроможними, а заява підлягає задоволенню.

      Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць перше січня наступного року.

      Оскільки відомості щодо останнього місцеперебування  ОСОБА_3 були одержані  в грудні 2010 року, то початком його безвісної відсутності  слід вважати 01 січня  2011  року.

       Задоволення заяви  має для ОСОБА_2 юридичне значення.

     На підставі викладеного та керуючись ст. 43 ЦК України, ст.ст. 3,10, 58, 60, 212-215,  248, 249 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

       Заяву   ОСОБА_2 -  задовольнити.

      Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4 -  безвісно відсутнім.

      Початком безвісної відсутності вважати 01 січня  2011  року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення постановлено та підписано у нарядчий кімнаті у єдиному екземплярі.

    Суддя Слов'янського

    міськрайонного суду                                                                                      ОСОБА_5

Народні засідателі                                                                                       Михеєва М.О.

                                                                                                                            ОСОБА_1